Від гуманітарної допомоги до адаптації та пошуку житла: як змінилися потреби ВПО
Громадські та благодійні організації багато років підтримують людей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Під час повномасштабного вторгнення їхня роль суттєво зросла, зокрема й в Запорізькій області.
Вони одними з перших допомагали евакуйованим, забезпечували людей продуктами, засобами гігієни та тимчасовим прихистком. Згодом потреби змінилися, а громадські та благодійні організації адаптувалися до нових викликів.
Про те, яку роль сьогодні відіграє громадський сектор у підтримці ВПО, як змінилися потреби і з якими викликами вони стикаються, ми поговорили з виконавчим директором благодійного фонду «Карітас Запоріжжя» — Петром Бойком
Запоріжжя з перших днів повномасштабної війни стало одним із ключових гуманітарних хабів для людей, які евакуювалися з прифронтових населених пунктів і тимчасово окупованих регіонів. У 2022 році через місто проходив єдиний на півдні України гуманітарний коридор, яким виїжджали жителі окупованих частин Запорізької, Донецької та Херсонської областей.
Від початку повномасштабного вторгнення місто прийняло понад 300 тисяч людей. Сьогодні ж в місті залишається майже 160 тисяч внутрішньо переміщених осіб.
У перші місяці повномасштабної війни робота благодійних організацій була зосереджена насамперед на екстреному реагуванні
Переселенцям допомагали з тимчасовим розміщенням, харчуванням і подальшою евакуацією.
— На початку вторгнення велика кількість людей приїжджала в Запоріжжя на короткий термін, у транзит. Багато запитів було пов’язано з короткотерміновим розміщенням. Тоді ми нерідко супроводжували людей до вокзалів, забезпечували харчуванням — це було надзвичайне реагування. Тоді кількість людей, які один раз отримали допомогу, була більшою, ніж сьогодні, — зазначає виконавчий директор благодійного фонду «Карітас Запоріжжя» Петро Бойко.
Згодом змінилися не лише потреби переселенців, а й підходи до роботи благодійних організацій. Сьогодні вони працюють більш скоординовано, а допомога стала комплексною.
— Зараз, незважаючи на те, що потреби зберігаються, є більше узгодженості дій, можливість планування, більш координовані дії та покращення комунікації між партнерами.
Якщо на початку повномасштабної війни більшість звернень стосувалася евакуації та базової гуманітарної допомоги, то сьогодні переселенці дедалі частіше потребують допомоги з ремонтом пошкодженого житла, відновленням документів, орендою, питаннями здоров’я та психологічною підтримкою.
За кожною історією звернення до благодійної організації стоїть людина, яка втратила дім, звичне життя або потребує підтримки. Одним із таких людей став Віктор Іванович із Гуляйполя. Його історію організація раніше опублікувала на своїй сторінці в Інстаграмі.
Чоловік до останнього не хотів залишати місто. Та через активні бойові дії друзі сина фактично вивезли його до Запоріжжя.
— О четвертій ранку мене просто посадили в машину. Виїхав у тому, що було на мені. Усе залишилося там — хата, господарство. Усе, що нажив за життя, — згадує він.
Нині Віктор Іванович живе в одному з місць тимчасового проживання та проходить оформлення інвалідності після операції на оці. Через складність процедури Віктор Іванович звернувся до кризового центру «Карітасу Запоріжжя», де кейс-менеджер допомагає йому записуватися до лікарів, супроводжує на обстеження та оформлює необхідні документи.
Від оренди до гуманітарних ремонтів
Одним із головних напрямів роботи «Карітасу Запоріжжя» залишається житло. Та якщо у 2022 році організація допомогла переселенцям знайти тимчасове житло після евакуації, то сьогодні дедалі більше уваги приділяють збереженню вже існуючих домівок людей, які постраждали від російських обстрілів.
— Коли ми кажемо про компонент житла, ми в першу чергу робимо акцент на можливості збереження житла мешканців, яке було пошкоджене. Якщо людина не має можливості скористатися програмою «єВідновлення», тоді це наш спектр роботи, — говорить виконавчий директор.
За його словами, протягом останніх двох-трьох років «Карітас Запоріжжя» щороку відновлює близько тисячі домоволодінь. Це легкі та середні ремонти як приватних будинків, так і квартир.
Окремим напрямом підтримки залишається допомога з орендою житла. Пілотний проєкт стартував ще у 2022 році й мав допомогти людям безпечно евакуюватися, знаючи, що на перший час вони матимуть дах над головою.
Окрім гуманітарних ремонтів та допомоги з орендою житла, одним із видів роботи благодійних організацій стало облаштування місць тимчасового проживання для переселенців. За словами Петра Бойка, вони долучилися до створення мережі таких осередків ще у 2022 році, коли до міста щодня прибували люди, які втратили домівки.
— Тоді почала формуватися мережа місць тимчасового проживання. Зараз у Запоріжжі маємо більше півсотні МТП. Частина з них перебуває у комунальній власності, частина — у державній, зокрема на базі гуртожитків закладів вищої освіти, а частина була відкрита неурядовими організаціями, — каже Петро.
За його словами, сьогодні благодійні організації допомагають не лише підтримувати роботу таких осередків, а й облаштовувати їх відповідно до сучасних стандартів — проводити ремонти, забезпечувати меблями, необхідним обладнанням і покращувати доступність для маломобільних людей.
Юридична допомога
Змінилися й запити переселенців щодо юридичної допомоги. За словами Петра, сьогодні значна частина звернень стосується оформлення документів, необхідних для отримання державної допомоги, зокрема за програмою «єВідновлення».
— Дуже часто великою перешкодою є відсутність необхідного пакета документів або реєстрації права власності. Особливо це стосується сільської місцевості, де будинки нерідко були оформлені на батьків чи дідусів і бабусь, а документи так і не привели до ладу. Це обмежує людям доступ до державних програм.
За його словами, до Карітасу також звертаються з питаннями оформлення документів, підтвердження інвалідності, перерахунку пенсій та інших соціальних і майнових питань.
Окремою категорією залишаються звернення щодо майна на тимчасово окупованих територіях.
— На превеликий жаль, ми маємо багато звернень, пов’язаних із майном на тимчасово окупованих територіях. Там зараз відбуваються незаконні дії, пов’язані з тим, щоб визнати житло таким, що не має власника, і привласнити його, — каже він.
До слова, раніше ми вже розповідали про привласнення майна на тимчасово окупованих територіях та пояснювали, з якими ризиками стикаються його власники і що можна зробити для захисту своїх прав.
Психологічна підтримка та адаптація
За словами виконавчого директора, потреба в психологічній допомозі серед переселенців залишається високою. Водночас не всі готові звертатися до фахівців через стереотипи.
— Ми намагалися зробити доступ до психологічної допомоги найлегшим. У нас є можливість зареєструватися через гарячу лінію, працює Telegram-бот, де людина може залишити звернення у будь-який зручний для себе час. На превеликий жаль, ми маємо дуже багато звернень від членів сімей, які переживають втрату, загибель або невизначеність.
Соціальна ізоляція та упередження
Говорячи про інтеграцію ВПО, Петро зазначає, що проблема упередженого ставлення є значно складнішою, ніж поділ на місцевих жителів і переселенців. За його словами, сьогодні підтримки потребують не лише ВПО, а й жителі Запорізької області, які через бойові дії втратили житло або не можуть безпечно повернутися додому.
— Коли ми кажемо про упереджене ставлення, то це дуже часто запит на соціальну справедливість: чому одним надається допомога, а іншим — ні. Але насправді тут більше питання про наявні ресурси, ніж про дублювання допомоги.
Проте за словами виконавчого директора благодійного фонду, одним із бар’єрів залишається небажання частини людей звертатися по допомогу. Багато хто все життя звик покладатися лише на себе, тому навіть у складних життєвих обставинах не наважується просити підтримки.
Окремою категорією залишаються літні люди, які часто відмовляються евакуюватися навіть із небезпечних територій.
— Коли ми кажемо про евакуацію, велика кількість літнього віку говорить, що вони все життя тут прожили й не будуть покидати ці місця. Дуже часто саме ті люди, які найбільше потребують підтримки, до останнього кажуть: «Я нічого не потребую».
Місця тимчасового проживання не повинні ставати чотирма стінами, де людина сидить і більше звідти не виходить
За словами Петра, інтеграція переселенців починається із забезпечення базових потреб. Не менш важливою є можливість долучатися до життя громади, знаходити нові знайомства та відчувати себе частиною нової спільноти.
— Дуже важливим є долучення до суспільного життя громади. Це і культурні події, і виставки, і презентації. Люди охоче приходять, щоб побачитися зі своїми односельцями, зберегти свою територіальну ідентичність. Це не означає, що вони не інтегруються в місцеве суспільство. Навпаки — вони знаходять те, що їх об’єднує, і таким чином долучаються до життя громади. Місця тимчасового проживання не повинні ставати чотирма стінами, де людина сидить і більше звідти не виходить.
Головні виклики та невирішені питання
Попри широкий спектр програм підтримки, є потреби, які благодійним організаціям не завжди вдається закрити повною мірою. Насамперед це стосується дороговартісного лікування, модернізації житла, підтримки засобів до існування та допомоги в зимовий період.
— Ми маємо велику кількість запитів, що стосуються здоров’я. Наші програми, на жаль, не можуть охопити всі потреби, особливо коли це є дороговартісні операції, не пов’язані безпосередньо з мінно-вибуховими травмами. Якщо це не покривається державними програмами НСЗУ, ми отримуємо більшу кількість таких запитів, але не можемо їх закрити.
На думку виконавчого директора «Карітасу Запоріжжя», на сьогодні також бракує програм, які допомагають людям не лише пережити кризу, а й відновити самостійність.
— Ми кажемо і про модернізацію житла, і про засоби до існування. Наприклад, сільськогосподарські гранти дозволяють людям продовжити те, чим вони займалися до війни. Такі програми мають довготривалий ефект.
Ми підсилюємо державу, де є прогалини
Як говорить Петро Бойко, роль благодійних і громадських організацій полягає в тому, щоб доповнювати роботу державних та комунальних установ у тих напрямах, де через навантаження, законодавчі обмеження чи брак ресурсів вони не можуть повністю забезпечити потреби людей.
— Роль гуманітарних організацій при такому реагуванні — це якраз доповнення тих моментів, які наразі тим чи іншим шляхом не можуть покрити державні установи, наприклад, комунальні. Тут є завдання не дублювати, а підсилювати, коли навантаження є більше ніж спроможність самих громад, — каже він.
Як приклад, гуманітарні ремонти житла та надання соціальних послуг.
— Ми піклуємося про те, щоб комунікувати із органами державної влади і органом місцевого самоврядування, щоб звірити стратегії і для того, щоб уникнути можливості дублювання. Тобто, це є цілі відповідні механіки напрацювання, які дозволяють уникнути цього і планувати.
Наступним кроком до покращення взаємодії стало створення координаційного механізму при Запорізькій обласній військовій адміністрації. Він має спростити обмін інформацією про потреби людей.