Школа редизайну у Запоріжжі: навчання, творчість і підтримка під час війни

У Запоріжжі вже понад два роки функціонує школа редизайну, де навчають оновлювати меблі та інтер’єри бюджетними способами. Проєкт з’явився у перші місяці повномасштабного вторгнення. За словами Олени, тоді особливо гостро відчувалася потреба в опорі та сенсі:

— Мені хотілося створити простір, де люди могли б відволіктися, відчути контроль над маленькими змінами й побачити результат своєї роботи. 

Так школа редизайну стала не лише освітньою ініціативою, а й місцем підтримки

Від бухгалтерських звітів до творчих проєктів

Олена, засновниця студії редизайну, раніше працювала головною бухгалтеркою. У її підпорядкуванні було близько 50 працівників, а щоденна робота вимагала максимальної концентрації, відповідальності та емоційної витримки. Постійні звіти, дедлайни, перевірки й управлінські рішення формували чіткість мислення та дисципліну, але водночас залишали дедалі менше простору для творчості. 

З роками стабільність перестала відчуватися розвитком — з’явилося бажання змінити не лише сферу діяльності, а й ритм життя.

— Це була велика відповідальність і постійний тиск. Я ніколи не мріяла працювати в офісі з дев’ятої до шостої. Завжди хотіла займатися чимось більш творчим і вільним, — розповідає вона.

Свобода замість посади 

Після виходу в декрет жінка прийняла принципове рішення — не повертатися в бухгалтерію і активно розвиватися у сфері дизайну інтер’єрів та прикладної творчості.

— Я сказала собі, що більше не повернуся на цю роботу. Хотілося свободи, можливості створювати та не бути прив’язаною до офісу, — розповідає Олена.

Нова віха в житті 

Теперішній професійний шлях почався з роботи дизайнеркою інтер’єрів. Вона реалізовувала проєкти для квартир та комерційних приміщень, включно з салонами краси. Саме тоді сформувався її підхід до бюджетного ремонту: створювати стильні та дорогі на вигляд простори з мінімальними витратами.

Редизайн меблів став ключовим елементом цього підходу: перефарбування, оновлення форм, декоративні техніки дозволяли перетворювати старі речі на сучасні елементи інтер’єру.

— Насправді, редизайном я займалася вже давно, навіть коли такого терміну ще не існувало. Ми не знали, що це так називається. Мені завжди було цікаво робити щось руками, створювати. Я шила одяг, в’язала для себе — все життя займалася прикладною творчістю. Меблі перефарбовувала спочатку для себе, потім для проєктів з дизайну інтер’єрів, — каже засновниця. 

Виклики повномасштабного вторгнення

Початок повномасштабного вторгнення докорінно змінив звичний ритм життя. Робота припинилася, плани втратили сенс, а відчуття стабільності зникло. Кілька місяців тривало емоційне заціпеніння, коли майбутнє здавалося туманним і непевним.

Ручна праця стала своєрідною терапією, яка допомогла знову відчути опору під ногами. Саме в цей період з’явилося усвідомлення: творчість може бути не лише способом самопорятунку, а й підтримкою для інших. Так народилася ідея створити навчальний простір, де редизайн став би інструментом психологічного відновлення, взаємної підтримки та поступового повернення до життя.

Перші кроки школи

У процесі роботи над редизайном з’явилося розуміння, що цей досвід може бути корисним ширшому колу людей. Так виникла ідея створити навчальний простір, де кожен охочий міг би опанувати техніки оновлення меблів і водночас знайти емоційну підтримку. Перші заняття проходили в орендованому офісі у вихідні дні. Такий камерний формат дозволяв приділяти увагу кожній учениці, формувати довірливу атмосферу та поступово вибудовувати спільноту.

— Перша група складалася лише з чотирьох осіб, але попит зростав, і вже за кілька місяців групи збільшили вдвічі, — згадує вона.

Зі зростанням попиту школа отримала власне приміщення, яке було повністю переобладнане під навчальні потреби. Простір став не лише майстернею, а й місцем зустрічі, спілкування та підтримки.

 

Освіта, терапія та спільнота

Програма школи охоплює редизайн меблів, освоєння декоративних технік, роботу з сучасними матеріалами та принципи бюджетного ремонту. Навчання побудоване так, щоб кожна учасниця могла не лише отримати теоретичні знання, а й одразу застосувати їх на практиці — у власному домі, на роботі або в соціальних проєктах. Основний акцент робиться на доступності: усі інструменти, техніки та матеріали підбираються з урахуванням реальних можливостей, аби зміни були досяжними для кожної.

— Наше завдання — показати, що комфорт можна створити тут і зараз, — пояснює засновниця школи. 

За її словами, ідея проєкту народилася з особистого досвіду та спостережень за тим, як війна, вимушені переїзди та нестабільність позбавили багатьох жінок відчуття дому. Саме тому школа редизайну стала не просто освітньою ініціативою, а простором відновлення — як фізичного, так і емоційного.

Робота з матеріалами, створення речей власними руками, процес творчості допомагають знизити рівень стресу, відволіктися від тривожних новин та відчути контроль над власним життям. 

— Робота руками знімає напругу. Тут формується маленька спільнота, де всі підтримують одна одну, — додає засновниця. 

Саме атмосфера взаємної довіри та прийняття стає для багатьох жінок точкою опори у складні періоди.

Так школа редизайну поступово перестає бути просто навчальними курсами. Вона перетворюється на безпечний простір, де жінки можуть не лише вчитися, а й відновлюватися. Тут можна сповільнитися, видихнути, відчути підтримку та побути серед людей, які розуміють твій стан без зайвих пояснень. Для багатьох це місце стає точкою опори — способом повернути відчуття стабільності та контролю над власним життям.

Маленькі проєкти — великі результати

Результати навчання часто виходять за межі занять: учениці оновлюють свої домівки, переробляють меблі, беруться за ремонти, на які раніше не наважувалися.

— Одна з дівчат переробила кухню, витративши лише чотири тисячі гривень. Вона мріяла про це майже рік, — розповідає засновниця.

Від розвитку міста до підтримки людей 

Мотивація залишатися та розвивати власну справу саме тут для засновниці має особистий характер. Саме в цьому місті все почалося. Тут вона прагнула підтримати людей, допомогти їм хоча б частково налагодити життя, зробити його світлішим попри всі обставини. Від початку повномасштабного вторгнення вона не залишала свій дім і не планує цього робити. 

— Тут усе моє, — каже Олена.

Говорячи про майбутнє, засновниця не окреслює чітких планів, однак зізнається, що має багато ідей. Вона прагне розвивати онлайн-навчання, адже її курси мають попит у різних містах і навіть за кордоном. Паралельно працює над власними творчими проєктами, створює картини та експериментує з новими форматами. Себе ж жартома називає «павучихою», яка безперервно плете свою мережу і не збирається зупинятися.

Ознайомитися з діяльністю школи, прикладами робіт та доєднатися можна в Інстаграм 

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.

Авторка матеріалу – Юлія ВАНЯРХА