Клаптики, що створюють затишок: історія майстрині печворку Наталії Плечун

Іноді мистецтво починається зовсім не з творчих амбіцій, а з побутової потреби. Для запорізької майстрині Наталії Плечун шлях у печворк розпочався з кухні — місця, де вона любить проводити час і готувати для близьких

Саме там, багато років тому, виникла ідея пошити зручні кухонні прихватки, щоб не обпікати руки гарячим посудом. Перші вироби Наталія зробила зі старого маминого макінтоша темно-вишневого кольору. Тоді вона ще не думала, що цей маленький експеримент стане початком багаторічного захоплення.

— Печворку тоді ще не було. Було просто бажання пошити щось зручне для кухні, — згадує майстриня.

Працювала вона на старій ручній швейній машинці «Подільська». Важливу роль у її перших творчих кроках відіграла підтримка батька — саме він купив спеціальне пристосування «зигзаг», яке дозволяло не лише обробляти краї виробів, а й створювати декоративні елементи.

З часом інтерес до шиття почав переростати у справжнє захоплення. Однак знайти приклади робіт чи навчальні матеріали тоді було непросто: інтернет тільки починав поширюватися, а українських майстрів печворку було небагато. Однією з перших, чиї роботи справили на Наталію сильне враження, стала майстриня Наталя Бронзей із її джинсовими сумками.

— Її роботи мене зачарували, — розповідає Наталія.

Пізніше вона почала відкривати для себе і творчість інших майстрів — як українських, так і закордонних. Через соціальні мережі та відеоуроки на YouTube вона вивчала різні техніки, запозичувала ідеї та поступово формувала власний стиль.

Сьогодні Наталія вже сама є частиною творчої спільноти: вона бере участь у виставках Асоціації українських майстрів печворку та постійно експериментує з новими техніками.

Для тих, хто лише знайомиться з цим ремеслом, вона пояснює: печворк — це мистецтво клаптикового шиття. Різні шматочки тканини, які залишаються після пошиття одягу, можна поєднувати у нові композиції.

— Клаптики можна з’єднувати різними способами — за шаблонами, у техніці «піца» або створювати аплікації, — говорить майстриня.

У цьому мистецтві є і давні традиції. Наші бабусі також зшивали клаптики у ковдри чи покривала, використовуючи прості геометричні форми — квадрати або трикутники. Але навіть у простих речах завжди важливими залишалися кольори та гармонія.

— Наші бабусі шили просто, але дуже уважно підбирали кольори. Бо мало бути красиво, — усміхається Наталія.

Створення кожної роботи починається по-різному. Інколи поштовхом стає ідея або тема виставки, а інколи випадкова тканина чи картинка, яка надихає на нову композицію. Майстриня підбирає кольори, розкладає клаптики, змінює деталі, поки не знайде потрібний баланс.

— Іноді бачу тканину і вже знаю, що з неї буде, — каже вона.

Час роботи залежить від складності виробу. Невеликі речі, наприклад, кухонні прихватки, можна зробити за один день. Натомість ковдра з простим геометричним візерунком може зайняти два-три дні, а складні композиції потребують значно більше часу: потрібно підібрати тканини, розрахувати розміри деталей, зшити елементи, випрасувати шви, простьобати квілт і оформити краї.

Квілт (від англ. quilt) — це багатошаровий текстильний виріб, зазвичай ковдра, покривало або панно, що складається з трьох шарів: верхнього декоративного шару (часто виконаного у техніці печворку), наповнювача (синтепон, ватин тощо) та підкладки. Усі шари з’єднуються між собою за допомогою стьобання (прострочування), яке не лише скріплює виріб, а й створює додатковий візерунок.

Особливе місце серед її робіт займає ковдра для онука Нікіти. Це одна з перших великих робіт майстрині й водночас подарунок для близької людини.

— Люблю шити для дітей. Кожен маленький родич при народженні отримує свою ковдрочку, — розповідає Наталія.

Важливою сторінкою її творчого досвіду стала і благодійна ініціатива Асоціації українських майстрів печворку — пошиття ковдр для дітей загиблих захисників України. Такі вироби створювали українські майстрині, а у Кракові їх простьобували інші учасниці проєкту.

Нещодавно у Наталії відбулася перша виставка робіт у бібліотеці. За її словами, підготовка до події була хвилюючою, але водночас надихаючою.

— Виставка — це завжди трохи тривога і очікування, — зізнається вона.

Після презентації майстриня провела майстер-клас, під час якого учасниці шили невеликі декоративні іграшки — курочок із тканини. Атмосфера була теплою і творчою: кожна учасниця самостійно обирала кольори тканин і створювала власну роботу.

Втім, розвивати таке ремесло сьогодні непросто. Через війну попит на декоративні речі значно зменшився: багато людей втратили домівки або живуть у невизначеності. Але попри це Наталія переконана, що творчість залишається важливою.

— Коли людина щось створює, вона відволікається від важких новин і проблем, — говорить вона.

Саме тому майстриня радить тим, хто хоче спробувати печворк, не боятися починати. Для цього не обов’язково мати дорогі матеріали чи професійні інструменти — достатньо бажання, звичайної швейної машинки і тканин, які можна знайти вдома.

— Навіть якщо робота не буде ідеальною, у ній буде душа людини, — каже Наталія.

Попереду у майстрині нові творчі плани. Зараз вона працює над роботою для виставки Європейської асоціації квілтерів на тему «Комахи». Також планує пошити ковдрочку для новонародженої дитини знайомих та далі створювати нові роботи для подарунків близьким.

Здається, саме з таких маленьких і щирих речей — клаптиків тканини, творчих ідей і теплих рук майстрині — народжується справжній домашній затишок. Заходьте на соціальну сторінку майстрині, яка наповнена любовʼю до своєї справи —  @plechunnatalia.

Авторка матеріалу – Анастасія ЛЕВКОВИЧ

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.