«Гуляйполе — моя маленька Батьківщина»: як особистий біль Катерини Беслік став мовою для світу

У ті вихідні у Запоріжжі відбулося відкриття виставки «Гуляйполе — моя маленька Батьківщина» мисткині Катерини Беслік. Проєкт дизайнерки присвячений її рідній землі та людям, що продовжували жити в Гуляйполі попри окупацію. Катерина через свої роботи транслює те, що сьогодні болить кожному українцю: страх, безсилля, втрата близьких і пам’ять про дім, якого більше немає.

SODA відвідала виставку та розповідає про сенси та історію створення робіт мисткині. Детальніше — у матеріалі

Лінія «Гуляйполе — моя маленька Батьківщина» вперше з’явилася у 2023 році в Литві , а пізніше продовжилася на UFW у вигляді перформансу-інсталяції «Гуляйполе». Зараз виставка представлена великою збіркою робіт, що утворюють одну історію. 

Білий біль окупації: інсталяція з речей рідних

Виставка «Гуляйполе — моя маленька Батьківщина» — це експозиція, через яку авторка пропускає реальні історії людей та показує через свою призму особистий біль та страхи. Мисткиня вдало експериментує з форматами — тут органічно співіснують килимок з гуляйпільськими травами, світлини, авторська музика та п’ятиметрові арт-об’єкти, у створенні яких дизайнерка використала одяг реальних людей.

Виставка має метафоричне розмежування білої та різнокольорової секцій. Біла частина складається з інсталяцій, створених за допомогою вбрання батьків Катерини, її бабусь та дідусів, сусідів та знайомих з Гуляйполя. Як ділиться Катерина, білий колір цієї частини має свій сенс: 

 — Я пофарбувала ці речі в білий, тому що хотіла передати те застигання жаху та надії людей, бо вони залишалися там та сподівалися, що щось зміниться. За допомогою цієї інсталяції я проілюструвала 2023 рік, не переводячи його в минуле, дозволяючи йому існувати в своїй паралельній реальності. 

П’ятиметровий захист: одяг, що став голосом

Далі простір виставки ніби виростає до небес — нас зустрічають п’ятиметрові монументальні полотна. Вони зшиті з клаптиків одягу, який Катерині віддавали та надсилали люди із Запоріжжя та Гуляйполя. Одяг тут використовується як образ самореалізації та захисту людей. Кожний фрагмент зберігає в собі історію людини, що колись носила цю річ. Ця частина інсталяції складається з одинадцяти частин, які мисткиня адаптує на кожній виставці по-різному.

— Цього разу я додала центральне полотно з зображенням будинку, бо ми в цьому році дізналися, що наш дім знищили окупанти, — розповідає Катерина Беслік.

Крім того, художниця представила декілька робіт, що були створені для збереження пам’яті про дитинство. Особливо зворушують роботи «Одяг» та «Вітер» — для них Катерина використала фрагменти своєї дитячої сукні та речі своєї сім’ї, які зберігають тепло спогадів. Дизайнерка ставила перед собою чітку мету: розказати людям за кордоном, якими ми є насправді. Саме тому різнокольорова частина виставки стала способом розповісти про доброзичливість, неймовірну щирість та спорідненість українців.

Прем’єра «Безсилля»: образ дракону як щит

Також Катерина на відкритті виставки вперше презентувала свою нову роботу під назвою «Безсилля». На полотні зображений червоний дракон, що своїми крилами загортає та захищає від ракет жовтий будинок. Для авторки цей образ не випадковий: уявляти таких драконів-захисників було єдиним способом заспокоїтися, поки її сім’я ще знаходилася в Гуляйполі. Через власну історію дизайнерка говорить про універсальне переживання — гнітюче безсилля перед ракетною загрозою, яке об’єднує сьогодні всіх нас.

Розповідаючи про процес виготовлення нової роботи, Катерина поділилась:

— Спочатку я малюю скетч, потім збираю тканини. В цій роботі багато червоного, тож деякі матеріали я придбала, бо були маленькі дедлайни. Щось мені відправляли дошкільний запорізький заклад та деякі майстрині. Те, що забирає багато, — перенесення скетчу на велике полотно. Після цього я викладаю тканини та приколюю їх шпильками для подальшої роботи з швейною машинкою. Ця робота складається з двох полотен, які потім зшивали разом, і якщо в попередніх роботах я строчила сама, то цього разу мені допомагали швачки. Загалом, робота зайняла приблизно десять робочих днів.

Відгук, що об’єднує: голоси глядачів

Відвідувачі активно залучувалися до розмови з мисткинею, задаючи питання та розповідаючи про свої почуття від виставки. Експозиції знайшли миттєвий відгук, бо були сповнені щирістю та різноманітними емоціями, які викликали історії, розказані Катериною. 

— Виставка дуже вражає, збиває з ніг. Те, як авторка володіє колористикою та матеріалами, мене приголомшує. Ця юна дівчина має такий неймовірний світогляд, що кожна її робота на рівні світового мистецтва. Я дуже тішуся, що наше Запоріжжя, Гуляйпілля, може похвалитися такими талантами, як Катерина, — зазначила Любов. 

Для багатьох гостей ця виставка мала особливе значення, та заставляла знову поринутись у свої спогади:

— Історія авторки мені близька тим, що моє рідне місто Мелітополь також в окупації. Я вдячна, що її роботи з такими сенсами ми бачимо у відомих брендів, у виставках за межами країни. Це так важливо, що мисткиня розповідає про окуповані території, особливо за кордоном. Світ має знати, які українці талановиті люди, — розповіла про свої думки глядачка Аліна.

Проєкт ставить на меті показати через мистецтво проблему втрати дому, масштаб цього болю та розповісти про сміливих людей, які до останнього залишалися в рідному Гуляйпіллі, незважаючи на небезпеку окупації. Виставку «Гуляйполе — моя маленька Батьківщина» можна відвідати у Запорізькому центрі сучасного мистецтва до 18 липня.

Авторка матеріалу – Софія ЛІХОТКІНА

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.