Дуб на «протезі», замок Вальмана та кам’яний пляж: як запоріжанка Яна досліджує унікальні місця

Кожне українське місто унікальне. Але живучи в населеному пункті роками, люди перестають бачити нетипові для інших міст місця, сприймаючи їх як щось банальне та стандартне. Чимало незвичних місць має й Запоріжжя. Декілька років тому запоріжанка Яна Ємельяненко зацікавилася історією та почала вивчати рідний край. 

На сьогодні дівчина через свій блог розповідає про унікальність рідного міста – архітектуру, ландшафт та мальовничі місця, спираючись на наукові джерела. Про унікальність Запоріжжя та блогерство читайте в матеріалі  

Яна Ємельяненко, яка мала технічну освіту та проходила практику на місцевому заводі «Запоріжвогнетрив», декілька років тому вирішила змінити своє життя. У 25 років вона вступає на заочне відділення факультету історії та археології Запорізького національного університету. 

— Це, мабуть, було одне з найкращих рішень в моєму житті, тому що я розширила свій світогляд, поміняла трохи життя і найголовніше — знайшла дуже ціну для себе спільноту, бо запорізькі історики дійсно цікаві люди, — розповідає дівчина. — Я обрала дуже правильну професію, хоча і не працюю за фахом, тільки як волонтерська діяльність або підробітки археологічні. Час від часу, коли видається така нагода, я з радістю збираю рюкзак і одразу їду в експедицію.

Своє перше відео на історичну тематику дівчина опублікувала в TikTok у серпні 2023 року. В ньому вона розповіла про покритку (дівчину, яка народила позашлюбну дитину) і про те, як до неї ставилися в українському селі у XVIII–XIX століттях. Яна згадує, що відео набрало багато переглядів. З того часу вона почала транслювати свої думки у соціальних мережах.  

— Це дуже-дуже повільно відбувалося, це не було якесь виважене рішення одного дня. Я поступово почала транслювати свої думки й те, що помічала навколо себе, і якось це почало поступово відбуватися, — згадує дівчина.

Сценарій, зйомка, монтаж та озвучення відео — все це Яна робить одна. Інколи, коли дівчина досліджує місцевість з друзями, то вони виконують функцію оператора. Втім, 80% своїх відео дівчина пише зі штативу. Оскільки Яна сама займається всіма процесами, створення роликів забирає багато часу. Нині чимало відзнятого матеріалу чекає своєї черги. В майбутньому дівчина хотіла б мати команду, аби створювати більше цікавого та пізнавального контенту. 

Соцмережі – потужний інструмент, який дозволяє доносити корисну інформацію

Тему для роликів у блозі дівчина вибирає, орієнтуючись на свої уподобання. Зазвичай все починається з того, що блогерку цікавить певна загальна тема, й вона починає її досліджувати.

— Я розумію, що хочу на власні очі щось побачити, їду туди, а потім починаю шукати більше інформації про події, місця. Намагаюсь більше спиратися на наукові джерела. Мінімізую чутки, міфи та легенди, хоча в них немає нічого поганого і вони можуть містити великий відсоток правди. Але я хочу транслювати корисну й об’ємну інформацію у художньому вигляді, щоб людям було цікавіше в неї заглиблюватися і вона не здавалася сухою, – каже Яна. – Мушу зазначити, що без роботи істориків та краєзнавців було б неможливо вибудовувати інформацію. У своїх відео я поєдную інформацію зі збірок затятих істориків та краєзнавців з інформацією, яку мені розповідали викладачі. А потім все це подаю через свою суб’єктивну призму.

Інколи на сторінці Яни можна побачити костюмовані ролики, зокрема, дівчина може влаштувати зимові танці у сукні на Хортиці або подати інформацію в образі Буєвича. Дівчина каже, що вона творча людина, і якщо виникає бажання створити щось у певному образі, то не обмежує себе. Такий підхід привертає увагу аудиторії: комусь подобається, а комусь ні, деяким смішно, а у когось виникає агресія. Але все це відгук на відео, тож блогерка експериментує та дивиться на реакцію аудиторії. 

Яна зазначає, що на сьогодні соціальні мережі — доволі потужний інструмент, завдяки якому людям можна доносити корисну інформацію.

— У мене виходить достукатися до сердець, отримати відгук. Найцінніше — коли мені пишуть про те, що моє відео в них викликало якусь реакцію й вони вирішили поїхати до своїх бабусь та дідусів, порозпитувати про їхню молодість, про родину, пращурів. Для мене це неймовірно цінно, бо розумію, що є корисний позитивний вплив, — зазначає блогерка.

Яна підкреслює, що наразі у Запорізькому краї працює неймовірна спільнота істориків, які по дрібницях збирають історію нашого краю. Так, Сергій Білівненко та Сергій Звілінський, які мають декілька цікавих проєктів, зокрема, «Гуляйпільські старожитності», нині оцифровують старі фото.

— Якщо у вас є фото вашої прабабусі, прапрабабусі, якісь раритетні сімейні світлини, то вони чекають всіх в Запорізькому національному університеті для того, щоб оцифрувати фото й внести в цифрову базу. У людей всі ці світлини можуть лежати на горищі, припадати пилом й поступово зникати, та якщо їх оцифрувати, то фото будуть існувати, доки буде носій, який їх читає. Таким чином, кожен може долучитися до поповнення бази Запорізького краю, яка була знищена під час війни та Голодоморів, — зазначає Яна. 

Нещодавно блогерка провела свою першу екскурсію Запоріжжям. Зізнається, коли громадська організація «Молодь Online» їй написала і запросила — то з радістю погодилась, хоча раніше ніколи не розповідала на таку велику аудиторію. Яна зізнається, що екскурсія пройшла чудово, а найцінніше в цьому досвіді те, що вдалося зацікавити молодь, утримувати їхню увагу та розповісти про цікаві місця на Бабурці. 

Медіа SODA також побувало на цій екскурсії — розповідали про неї тут. 

Нам потрібно усвідомити унікальність Запоріжжя

В Запоріжжі досить багато цікавих та унікальних місць. Яна зізнається — попри те, що вже декілька років досліджує Запоріжжя, все одно знаходить нові місця, які її дивують. Одним із найцінніших місць для неї стала стара частина міста. Гуляючи вулицями Старого Олександрівська, дівчина ніби переноситься в минуле.

— Я бачила в різних містах, що такі будинки бувають в досить аварійному і поганому стані. У Запоріжжі вони досить непогано збереглися, — зазначає Яна. — Нам потрібно усвідомити унікальність Запоріжжя. Наприклад, Соцмісто (житловий масив, збудований у 1930-х роках), яке раніше називалося «Большое Запорожье». Концепція, яка була задумана і втілена в ранньому «савке», дуже унікальна, адже були втілені незвичні проєкти, які пізніше стали неможливими, бо потім перейшли до сталінського ампіру (будівлі 1950-х років вздовж проспекту). Наш Старий Олександрівськ, який йде вище дамби, — це старі квартали й забудова. Чудово, що все це й досі збереглося.   

Дівчина каже, що у місті їй подобаються місця з відкритим доступом до великої води. Окрім острова Хортиці, вона любить бувати на кам’яному пляжі на Павло-Кічкасі, де можна відключитися від сьогодення. На тому пляжі рівень води такий самий, як і до російського підриву Каховської ГЕС.

— Я туди приходжу ніби зцілитися, коли зовсім все погано. Там великі хвилі досить, велике каміння на березі. Це місце мені нагадує Мамай-Гору у Запорізькій області, куди я їздила в одну з найголовніших та найцікавіших своїх експедицій, — каже Яна.

Щоразу дівчину вражає й замок Вальмана на Верхній Хортиці, який пережив війни. Будівля збудована на початку ХХ століття менонітами і кожна з чотирьох сторін будівлі має унікальний вигляд, вона прикрашена арковими вікнами та балконами. 

— Дуже страшно за такі місця, бо розумієш їхню унікальність. Коли розказують, що в Запоріжжі нічого подивитися, я одразу в голові починаю перераховувати, куди їжджу, щоб відчути всю унікальність нашого міста, зокрема, і замок Вальмана, — каже Яна. — А ще мене вражає дуб на «протезі» на Хортиці. В стовбурі цього дерева якісь люди розводили багаття. І коли стовбур практично вигорів, а дерево трималося на коренях, активісти разом з працівниками заповідника «Хортиця» поставили всередину стовбура бочку та залили її бетоном – таким чином зробили дереву свого роду протез. Вже понад 15 років цей дуб «на протезі» продовжує рости. Коли я туди приходжу, мені відгукуються, що це така актуальна паралель з нашим сьогоденням.

Яна Ємельяненко зазначає, що у Запоріжжі є чимало унікальних місць, де можна прогулятися та показати друзям, які завітали до міста. Зокрема, можна пройтися старою частиною міста: від площі Театральної піднятися до унікальної будівлі краєзнавчого музею, а далі гуляти провулками, дворами й ходити поміж будинків.

— Постійно там знаходжу щось нове для себе, що не помічала раніше. Коли спускаюся нижче вулиці Поштової, то там у дворах будинки зі старими арками. Дуже схожі місця є в Одесі. Коли бачиш старе оздоблення будинків, поряд ці арки — це неймовірна атмосфера нашого Старого Олександрівська, — розповідає дівчина. — Не можу не прогулятися з друзями Хортицею — унікальне місце, геологічне явище й національний заповідник з червонокнижними рослинами. В нашому місті острів буквально посеред міста — де ще таке можливо? Коли гуляю там з друзями, то розповідаю їм про археологічну складову острова, веду їх на скелі, бо краєвиди з них неймовірні. Це місце, де я можу покайфувати, попити чай з термоса, подивитись на греблю, особливо коли з неї спускають воду — це неймовірне видовище. Ті, хто любить подібне, — везу на Верхню Хортицю, показую будинки менонітів, школи, замок Вальмана. Акцент роблю на тому, як місто розвивалося до Радянського Союзу. Потім йдемо в Соцмісті на Металургів і показую будівлі. Загалом, коли я розповідаю друзям та показую місто, то більше роблю акцент на архітектурі.  

Дівчина зазначає, що загалом у Запоріжжі багато цікавих місць, які люди не помічають. Якщо взяти чашку запашного чаю чи кави та прогулятися містом, розглядаючи будівлі, то можна побачити унікальну архітектуру.

— Зараз я живу на Позняках в Києві і відразу відчуваю те, чого мені не вистачає мого запорізького — широкого й просторого тротуару вздовж проспекту. Це далеко не в кожному місці. І він дійсно дуже гарний для піших прогулянок, ще б додали велодоріжки для безпечного переміщення — було б неймовірно. Але загалом з чашкою чаю чи кави, починаючи від Металургів, ідучи по проспекту, хоч це «попсовий» маршрут, але він реально дарує мені насолоду. І ще такий момент: у нас проспект — не гучна автомагістраль, як багатьом здається, а доволі комфортний для прогулянок. Це Запоріжжя точно унікальне, — каже блогерка.

Окрім мальовничих та історичних куточків Запорізького краю, блогерка досліджує й кладовища, адже це невід’ємний гігантський пласт інформації про минуле регіону. Яна зазначає, що хотіла б, аби в нашій країні більше опікувалися пам’ятками та щоб більше цвинтарів мали охоронний статус.

— Я поїхала на цвинтар і розповідала про сторонніх людей, хоча досі не можу знайти могили прадідуся і прабабусі. Це мій біль. Мені здається, що я компенсую це через те, що досліджую щось інше, бо не маю змоги знайти своїх. Хотілося, щоб такі мої відео мотивували людей дізнаватися про своїх пращурів, можливо, поїхати на їхні могили та поприбирати. Знаючи своє походження, ми міцніші. В жодному разі я не знецінюю людей, які не знають своїх батьків. Серед моїх знайомих є такі. В такому разі дуже цінно вивчати місце, де ти народився та зростав, й таким чином досліджувати свою родину, походження, — зазначає Яна.

У місті нині гарно працює товариство імені Якова Новицького, яке досліджує та поширює історію про Запорізький край. Самого історика Якова Новицького поховали, скоріш за все, на Пилипівському цвинтарі або на невеликому цвинтарі, що був поряд. Обидва ці кладовища в районі корпусів ЗНУ, ближче до «Запоріжжя-2», й вони були просто зрівняні з землею, і зверху побудовані різні будівлі.

— Читаючи роботи Якова Новицького і знаючи, яку він роботу колосально проробив, я не можу купити квіти і не піти до нього на могилу, щоб вшанувати його пам’ять. В Запоріжжі все просто познищували. На околицях міста залишилися ще старі цвинтарі, але там також є перепоховання. Це вже не та історія, де можна зробити якісне дослідження, — зазначає дівчина. — Козацькі зимівники, які потім перетворилися на село Вознесенка в нашому Вознесенівському районі, там всюди жили нащадки козаків. І якби у нас збереглися старі цвинтарі, ми б мали змогу прийти подивитись на ці хрести, почитати їхні прізвища. Можливо, побачили знайомі прізвища, адже ми всі тут корінні, ми всі тут на своїй землі живемо.

Мандрувати країною — неймовірна цінність

Нині Яна на своїй сторінці розповідає не тільки про цікаві місця Запоріжжя й області, а й про інші міста України. Дівчина каже, що поки є нагода, мандрує країною, адже російські загарбники знищують цілі міста та села.

— Це може трапитись в один десь. Зникають архітектурні споруди, різні місця, які складають нашу ідентичність. Коли росіяни стирають Гуляйполе, вони потім можуть розказати, що там було все, що завгодно. Тож в мене виникло відчуття суперцінності того, що я маю побувати у більшості міст України. Бачити все на власні очі, досліджувати. До 2022 року я переміщувалася по Запорізькій області та неокупованій частині Донецької. В 2021 році їздила на особисте дослідження до Маріуполя і навіть уявити не могла, що станеться з цим містом. Для мене зараз перша цінність — мандрувати Україною», — каже блогерка.

У планах дівчини розвивати свій блог, досліджувати далі рідний край та показувати підписникам якомога більше цікавих місць.

— Я дуже радію, коли мені хтось пише, запрошує випити каву та десь прогулятись, показати цікаві місця. Багато таких місць, я дізнаюся від своїх підписників. Наприклад, нещодавно пані Олена, з якою познайомилась на одному заході, показала на Бабурці, неподалік скель, дуже мальовниче місце, про яке я навіть не знала. Я була у захваті. Мені ще самій треба багато вивчати та досліджувати. Хочу показувати своїй аудиторії якомога більше цікавих місць, — підкреслює блогерка.

ТОП-5 місць в Запоріжжі від Яни Ємельяненко, які можна дослідити та відвідати, аби перезавантажитись:

1. На Google Maps є відмітка «Скелі Хортицького району з гарним видом». Це в пішій доступності: можна на маршрутці під’їхати, вийти на вулиці Стародніпровській (Хортицький район) й спуститися до скель. Вони дуже високі з неймовірним краєвидом. Якщо прогулятися вздовж них, можна відкрити багато живописних місць.

2. Туристичний пляж на Хортиці. Треба вийти на пам’ятнику козаку Мамаю й рухатися в бік ресторану «Козацького подвір’я». Біля нього є туристичний пляж з гарним краєвидом.

3. Люди, які люблять аскетичне та усамітнене дослідження, можуть від пам’ятника козаку Мамаю піти вглиб лісу до відміток «капищ» і «святилище» на Google Maps.

4. Тим, хто любить досліджувати й шукати місця з рюкзаком за плечима, підійде «Домаха» на Пісках, в районі закинутих турбаз.

5. Кам’яний пляж на Павло-Кічкасі. Орієнтир — від школи №33 спускатися вниз до Дніпра. Там є місточки, де можна порибалити, а можна просто посидіти на лавочках й помилуватися пейзажем.

Авторка матеріалу – Яна ПЕТРОВА

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.