Юрій Іваськевич — ветеран російсько-української війни, співак, заслужений артист України, колишній соліст Запорізької обласної філармонії та амбасадор безбар’єрності Міністерства культури України, який у перші дні повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини як стрілець-кулеметник 110-ї окремої механізованої бригади.
Після важкого поранення та реабілітації повернувся до творчої діяльності у складі Культурних сил, виступаючи для військових на передовій та дипломатів за кордоном.
SODA дізналася, як розпочалася його музична кар’єра, як він проходив службу, яку роль у його житті відіграла підтримка родини, а також про роботу в Культурних силах та створення музичного проєкту про Запоріжжя «Голос Форпосту»
Музика була частиною життя співака ще з дитинства
У родині співали всі. Батько грав на гітарі та акордеоні, тож хлопець змалку ріс у музичному середовищі.
В школі юний Юрій створив свій гурт, де співав та грав на гітарі. Творчість залишилася з ним і під час служби в армії, де у вільний час він виступав у військовому ансамблі.
Згодом артист вступив до Мелітопольського педагогічного інституту на музично-педагогічний факультет. Під час навчання співав у ресторанах та на весіллях. А після закінчення університету влаштувався до Запорізької філармонії, де й розпочалася його професійна кар’єра.
Рішення стати на захист України для нього було очевидним
До повномасштабного вторгнення чоловік поєднував роботу у філармонії з власним невеликим бізнесом у Запоріжжі. Каже, що не готувався до війни й не планував йти воювати. Однак після початку вторгнення рішення для нього стало очевидним.
— Я дружині казав, якщо не дай Бог що, то я піду. Тому що я не зможу пробачити. Розумієте, коли країна в небезпеці, інших варіантів немає, — згадує Юрій.
У перші дні він забрав із свого магазину все, що міг, і передав військовим, а частину товарів роздав людям. Уже 25 лютого разом із сусідом прийшов до Запорізького ТЦК та записався добровольцем.
Спочатку думав, що служитиме у теробороні й стоятиме на блокпостах. Але вже 28 лютого разом із побратимами копав окоп. Першу ніч військові провели просто неба, чергуючи на постах. Наступного дня волонтери привезли матеріали, з яких вони почали облаштовувати навіси від снігу та дощу.
— 28 лютого ввечері ми копали собі перший окоп. Правда, дивилися по Ютюбу, як це все правильно робиться. Першу ніч ми спали під відкритим небом. Я тоді дуже був радий, тому що в мене від сина був бронежилет. А він, виявляється, ще й теплий. І це теж мене частково врятувало, тому що я тоді якось, як то кажуть, не намотав собі запалення легень чи ще якусь болячку, — розповідає захисник.
«Ти хоч співати вмієш?»: як з’явився позивний «Паваротті»
Під час служби Юрій був у піхоті. Разом із побратимами облаштовував спостережні пункти та бойові позиції, тримав оборону, а згодом брав участь у просуванні вперед і заходив на бойові позиції.
Фото: Культурні сили
Спершу чоловік думав, що більше не співатиме. Після початку повномасштабної війни його не полишало відчуття несправедливості, тому музика відійшла на другий план.
Позивний він собі взяв «Паваротті».
— Нас відправили на передпідготовку. Ми сидимо, чистимо зброю і хлопці питають: Ти хоч співати вмієш? І я заспівав O sole mio. І хлопці дістали телефони і почали знімати. Тоді вже ні в кого не було питань, чому Паваротті, — каже Іваськевич.
Перше поранення ветеран отримав під час мінометного обстрілу
Дві 120-мм міни впали поруч із його позицією, але не вибухнули. Одна була приблизно за 60 сантиметрів від нього, а друга трохи далі.
— Якраз я тоді викопав свій окоп. Зайшли дві міни, 120-ки. Вони не розірвалися. Принаймні, напевно, в мене потужний ангел-охоронець, — згадує він.
Попри те, що міни не вибухнули, Юрій отримав контузію. Через сильний біль його евакуювали з позиції. Кілька тижнів чоловік відновлювався, а потім повернувся до служби.
Під час повернення з позицій Юрій наступив на міну
Під час контрнаступу їхній підрозділ отримав завдання зайняти та закріпити позиції. Військові почали просуватися вперед. Їм вдалося зайняти одне із сіл. Однак під час подальшого наступу зіткнулися з сильно замінованою територією.
— Росіяни готувалися, вони боялися і, звичайно, сильно мінувалися. Мінувалися просто жахливо.
Під час повернення з позицій Юрій наступив на міну, внаслідок чого втратив ліву ногу. Каже, найбільше пощастило, що це сталося приблизно за 10 метрів від машини, яка мала забирати військових. Побратими швидко наклали турнікет і відвезли його до першого етапу евакуації.
Після ампутації, ділиться співак, спочатку відчував розпач. Йому довелося заново вчитися виконувати звичайні повсякденні речі.
— Була надія, що все-таки мені ногу врятують. Але, як виявилося, не було шансів. Пальці були ще цілі. Я наступив п’ятою. Виявляється, що там розірвало мені все. Пам’ятаю, що відкриваю очі й дивлюся направо. Мацаю — все нормально. А потім наліво, на ногу дивлюся, кручу — а її немає, — згадує захисник.
Підтримка родини стала для Юрія опорою
Поки Юрій оговтувався після поранення, його син та невістка взяли на себе пошук інформації про подальше відновлення. Вони дізналися про протезування, знайшли клініку та з’ясували, які кроки потрібно буде пройти після реабілітації.
— Є сім’я, підтримка, дружина, батьки та діти, які поруч з тобою. І ти розумієш, що тебе не покинули. Навіть зараз ми з вами розмовляли, і мій батько двічі дзвонив мені, щоб дізнатися, як справи, — посміхається чоловік.
Також Юрій розповідає, що допомогу з протезуванням та реабілітацією у його випадку надала держава.
— На сьогоднішній день держава нормально підтримує. Звичайно, бувають такі важкі поранення, що наші лікарі зробити нічого не можуть. Доводиться їхати кудись за кордон, і тоді вже, звичайно, треба, щоб допомагали волонтери. Але у випадку, коли відносно просте, не дуже складне поранення, держава покриває всі витрати в цьому питанні. І повністю за державний кошт робиться протез, і це відмінної якості протез, принаймні на ноги, — каже він.
Фото: Культурні сили
Найскладнішим викликом став фантомний біль
— Це той біль, коли в тебе болить та частина, якої вже немає, до якої ти не можеш доторкнутися. Але навіть з ним можна поборотися.
Юрій пройшов тривалий процес реабілітації. Він розповідає, що перший час після отримання протеза йому було важко ходити без додаткової опори. Під час проходження ВЛК лікар запропонував йому додаткову реабілітацію у Дніпрі.
— Я прийшов навіть не на одній милиці, а на двох. Мені хотілося рівно ходити. У всіх були тренування по одному разу на день, а в мене по два. Я повзав, і в футбол грав, і у волейбол, і все що завгодно. Вони мене ганяли, як сидорову козу. І вантаж брав додатковий, щоб нагрузити. Але через два тижні я ходив без палички взагалі. І зараз я вже милицями не користуюся.
Знайомство з Культурними силами
У 2023 році під час реабілітації Юрій познайомився з Культурними силами. На той момент він уже розумів, що не хоче повертатися до бізнесу, натомість прагнув знову займатися творчістю.
Культурні Сили — це українська платформа, яка об’єднує військових творчих професій, митців, культурних діячів, аналітиків і волонтерів для забезпечення морально-психологічної підтримки бійців Сил оборони, розвитку військової культури та захисту культурної ідентичності під час війни. До платформи входять проєкти: «Культурний десант», «Книга на фронт», «Фронтова Студія», «Оркестр 59», «РадіоПіхота» та інші.
— Моє знайомство з Культурними силами відбулося на третій день після поранення. Проте моя перша реакція була: «Якого біса, хлопці? Ви здорові бички, що ви тут робите? Там у нас на фронті людей не вистачає, а ви тут ходите, топчете землю», — зізнається Паваротті.
Проте вже за кілька хвилин його ставлення змінилося. Юрій почув, як грає піаніст Михайло Олійник, і зрозумів, що сам хотів би доєднатися до виступів.
Разом із Культурними силами Юрій виступає перед українськими військовими, підтримуючи їхній бойовий дух, а також бере участь у виступах для поранених, людей, які проходять реабілітацію, сімей евакуйованих та цивільних.
Фото: Культурні сили
Окремий напрям роботи — це виступи за кордоном, де команда представляє Україну та нагадує місцевим жителям про війну.
— Ми працюємо перед бійцями для підтримки бойового духу, потім для поранених, для реабілітації — це більше вже просто для відновлення. Працюємо для сімей евакуйованих і для цивільних осіб. А за кордоном працюємо для адвокації нашої держави. Не стільки для діаспори, скільки для місцевого населення, тому що там інколи забувають, що в нас війна. Людям треба нагадувати, про що ця війна і чому вона триває, — розповідає співак.
Голос Форпосту
Наразі Юрій із Культурними силами працює над новим проєктом «Голос Форпосту». Команда створює музичний альбом про Запорізький край. Головна особливість ініціативи — безпосереднє залучення ветеранів і людей з інвалідністю до творчого процесу.
Майбутній музичний альбом поєднає вокал, сучасні патріотичні мотиви та історії українських бійців. Вони братимуть участь у написанні текстів, аранжуванні, а також у зйомках майбутнього кліпу. Відео створюватимуть у знакових локаціях Запоріжжя, щоб підкреслити незламний дух та історичне значення міста як оборонного й культурного щита країни.
У фокусі проєкту — побудова безбар’єрного простору в культурній індустрії України. Автори ідеї прагнуть показати, що наслідки важких поранень чи фізичні обмеження не повинні ставати перешкодою для творчої самореалізації.
— Мистецтво підтримує, але найголовніше — забезпечити повноцінне включення наших захисників у суспільне життя. Моя мета і велике бажання — щоб у зйомках кліпу взяли участь мої побратими. Наразі ми розпочали активну фазу запису пісень. Попереду кропітка студійна робота, адже створення якісного музичного альбому потребує часу й повної самовіддачі. Плануємо випустити кліп у вересні, а вже восени презентувати фінальний результат, — зазначає автор проєкту Юрій Іваськевич.
Проєкт «Голос Форпосту» підготовлено за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Партнерство задля розвитку».
Важливою частиною творчої роботи Юрія стала пісня «Птахи»
Важливою частиною творчої роботи Юрія стала пісня «Птахи», яку «Культурні сили» випустили у його виконанні. Автор слів і музики — поет Ігор Дріжчаний. Він написав композицію про своїх побратимів, а Юрій уперше почув її ще під час реабілітації.
— Миколай Сєрга включив мені пісню, і в мене почали котитися сльози. Він каже: «Заспіваєш?» Кажу: «Заспіваю». Я не міг її не заспівати. Вона настільки мені близька. В мене є побратими, яких уже немає, і є живі побратими, Слава Богу, яким я заспівав.
До запису «Птахів» також долучилися учасниці Ансамблю пісні й танцю ЗСУ. Гітарну партію виконав Андрій Кохан — боєць 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади, музикант та учасник Культурних сил.
Про творчість, натхнення та бажання рухатися далі
На запитання, що надихає його продовжувати працювати та не зупинятися, Юрій відповідає, що, можливо, сам до кінця не знає відповіді. Каже, що багато залежить від людей поруч і від бажання постійно щось робити та пробувати нове.
Музика і творчість для співака — це не просто робота, а й спосіб відволіктися, своєрідна терапія. Він говорить, що коли повністю занурений у роботу, йому просто ніколи зосереджуватися на негативних думках.
— Це терапія — ніколи хворіти. Коли ти в роботі, коли ти повністю зайнятий творчістю, тобі просто ніколи думати про погане. Навіть думати творчо — це робота, це розвиток. Ти не стоїш на місці.
Звертаючись до читачів, Юрій зазначає, що навіть у найскладніші моменти важливо не опускати руки й продовжувати шукати можливості рухатися далі.
— Допоки ти живий, вихід завжди є. Не треба опускати руки. Треба боротися за життя і намагатися жити класно у цьому житті. З будь-якої ситуації є вихід. Головне — хотіти його знайти, — підсумовує він.
