Катерина Носаль — запорізька художниця та цьогорічна лауреатка премії «Генерація Ніка». Дівчина працює в жанрі стріт-арт і вже має за своїми плечима 2 персональні виставки. Журналісти SODA поспілкувалися з мисткинею про вуличне мистецтво, її роль у розгадуванні таємниць міського стінопису та творче визнання у юному віці
Генерація Ніка
Ми зустрічаємося з Катериною після її перемоги на «Генерація Ніка». Це премія для молодих українських митців, яку заснували в пам’ять про загиблу харківську художницю та поетесу Вероніку Кожушко. Захід пропонує дві номінації: «література» та «живопис». На них можуть подаватися підлітки віком від 16 до 21 років. Окрім відзнаки, лауреати також отримують грошову винагороду в розмірі 40 тисяч гривень.
Про захід Катерина дізналася через соцмережі. Відтак заповнила анкету, надіслала портфоліо і стала чекати на відповідь, що ніяк не надходила. Пройшло багато часу, і про заявку дівчина згадала на посиденьках із друзями.
— Перевіряю пошту — нічого нема. Думаю: «значить, не взяли». Потім натикаюся на акаунт в Інстаграмі, а там вже є лонг-лист. Читаю імена та просто зіскочую з місця: «Я пройшла!»
Згодом з Катериною зв’язалися організатори, які запросили її на церемонію нагородження до Харкова. Вже на сцені, коли оголошували переможця, дівчина першою випадково побачила своє ім’я на картці ведучого. Від подиву Катерина не знала, що робити. Хотілося плакати — на очах з’явилися сльози від щастя.
Фото: БФ Сергія Жадана
Мисткиня каже, що неймовірно вдячна за такий цікавий досвід. На заході вона познайомилася з дівчатами зі своєї номінації. Обидві були старші Катерини на 5 років і мали неабиякій досвід у малюванні:
— А мені лише 17. Я розумію, що різниця у віці глобальна. Я ж ще не поступала до вишу, а вони вже, на хвилиночку, закінчили четвертий курс. Якщо мене зараз обирають з ними на рівних, то це вже перемога.
Фото: БФ Сергія Жадана
Фото: БФ Сергія Жадана
Художня школа
Катерина розповідає, що малює із самого малечку. Так, у дитинстві вона не любила розмальовки, бо воліла сама виводити лінії майбутніх зображень.
— Я вмовила маму, щоб мене відвели в художню школу. На той момент мені було 8, але мене не взяли, бо ми проґавили вступні іспити. Я здала їх наступного року і вступила. Зараз я навчаюся вже сьомий рік.
Попри юний вік, Катерина потроху викладає у першій «альма-матер». Вона тішиться, що в якийсь момент стала колегою своїх викладачів. Художниця хотіла б займатися цим і надалі, хоча й ділиться тим, що інколи з дітьми буває трохи складно.
— Важко тримати оцю грань інклюзії і всіх учнів в увазі, щоб всі були задоволені, навчати їх так, як це потрібно. Мене якраз таки взяли, бо десь треба було вийти на заміну, бо постійно хтось хворіє, особливо взимку. Я їздила на Дніпровський район і на Піски, саме з цього й складалася моя робота. (…) Мої учениці після того, як я позаміняла, зв’язалися зі мною та попросили, щоб я з ними окремо також займалася.
Загалом Катерина легко знаходить спільну мову з дітьми. Загалом вона викладає образотворче мистецтво і ліплення. Школа має освітню програму, але, на думку художниці, та трохи застаріла.
— Наприклад, завдання — зліпити рукавичку за однойменною казкою. Я сумніваюся, що сучасні діти чули про неї. А так, всі завдання на якусь окрему проробку кольору, фігури, форми, як це все робити. Відштовхуючись від цього, давати завдання, трансформувати їх, щоб учням було цікавіше це виконувати. Із цього все й починається.
Виставки
Наразі Катерина має 2 персональні виставки. Перша відбулася у 2024 році в Незламному хабі. Вона складалася з її позашкільної діяльності, тобто плакатів, де хтонічні істоти, ніби зі снів Френсіса Бекона, співіснують з буденними образами.
Друга виставка виявилася більш різноманітною. Так, її провели в стінах рідної художньої школи. Експозиція отримала назву Apricity, себто «сонячне тепло взимку». Дівчина каже, що не любить цю пору року і завжди сумувала, що її день народження припадає саме на неї. Тому художниця й забажала хоча б невеличкого промінчика щастя у прохолодну днину.
— Це були мої більш шкільні роботи, виконані за завданнями, які я по-своєму інтерпретувала. Плакатів, а саме моєї позашкільної творчої роботи, було не так багато. Тож був упор на це і на мої замальовки нашвидкуруч. Вони й стали ключовим моментом та «родзинкою» виставки. Для них виділили окрему стіну.
Катерина зайнялася замальовками, аби навчитися краще малювати людей. До цього вона робила портрети, однак жартує, що могла й образити ними незнайому людину — настільки вони виходили не дуже. Тож часовий ліміт допоміг їй «набити руку на швидкість, ритм, фігуру і компоновку на аркуші».
Наприкінці виставки також відбувся благодійний аукціон на підтримку БФ «Госпітальєри» — добровольчої організації парамедиків. На продаж Катерина виставила 3 роботи:
— На тому малюнку, що був на холсті, я зобразила військового на фоні знищеного Оріхівського ДК. Друга робота — це був плакат «Страсна п’ятниця» або «Гармидер». Я не пам’ятаю точно, бо вони дуже схожі. Третя ж мала назву «Дев’ята спіраль».
Дев’ята спіраль
Зрештою, усі малюнки розкупили, і за день мисткиня зібрала близько 6800 гривень. Один із плакатів згодом перепродали на аукціоні за 10 тисяч. Кошти також пішли на потреби військових.
Серед представлених робіт був і квадриптих, який перекочував із попередньої виставки. Він нагадує поп-арт пана Воргола, однак із українським колоритом. На ньому зображені сама Катерина та впізнавані символи чотирьох наших міст: мелітопольська черешня, азовський «бичок» з Бердянська, херсонський кавун та помідор із Токмака. Загалом художниця малює себе вкрай рідко. Хіба що на тих самих замальовках. Великі роботи постить в Інстаграмі.
— Я не люблю викладати своє особисте життя, перемішуючи з творчістю. Я ж на митця підписуюсь, і мені взагалі не цікаво дивитися, що у них відбувається поза творчістю.
Квадриптих
Свій творчий доробок Катерина не рахує, адже його ну дуже багато. Шухляди у неї вдома просто забиті різними малюнками. Єдиною розрадою є цифровий архів. Дівчина малює в діджиталі з 2022 року. У цьому форматі вона знаходить багато плюсів.
— Це швидше особисто для мене. Наприклад, я ніколи не займаюся ескізами. У мене їх немає взагалі. Якщо я зроблю ескіз — це просто нонсенс. (…) У діджиталі набагато легше, бо на папері один раз зробив — і все, ти його не переробиш. А так я можу створити новий шар: витрати на нього — 20 годин, потім подивитися: якщо не сподобалося, видалила і почала заново.
Chtonic Wyrd
Вуличне мистецтво
Також Катерина активно займається вуличним мистецтвом. Однією з її фірмових робіт є артоб’єкт «Занурення», створений у співпраці із запорізьким артдуетом Sleepy Sun та Hello. Із ними дівчина познайомилася, коли брала участь у кінорезиденції. Тоді вона разом із подругою захопилася ідеєю зняти фільм про вуличне мистецтво Запоріжжя та виявити різницю між ним і вандалізмом.
— Я запросила на інтерв’ю Ліптона (запорізький стріт-артист — прим. ред.), тоді ж написала Sleepy Sun і Hello. Вони прийшли, я до них підбігаю та кричу: «Я ваша фанатка!». Боже, як вони тоді сміялися. Ми потім все більше спілкувалися та взаємодіяли. Hello врешті-решт став мені викладачем. Вони кажуть: «Як твої роботи побачили, то самі хотіли сказати, що ми — твої фанати».
На той момент Катерина вже мала ескіз людини в повітрі. Його побачив Hello і запропонував доробити. Так і народилася ідея про персонажа, що пірнає в «море спогадів». Додатково артисти надрукували безліч фотографій, з яких склали ностальгічну хвилю.
— Це бралися мої дитячі фотографії, світлини Hello та Sleepy Sun. Також знімки директорки моєї художньої школи. Вона сама з Оріхова, у неї величезний архів фото.
За словами Катерини, роботу виконали по-шпигунськи у лютий мороз. Людську фігуру вирізали з поролону і прикріпили фасадним клеєм біля магазину «десь у подворотні, щоб нас ніхто не бачив» у вечірню темряву.
— Обʼєкт прожив 3 тижні. Нас покликали з телебачення, взяли інтерв’ю. Ми після цього пішли в магазин за матеріалами. Я сиджу з Hello, і тут нам дзвонять: «Все, роботи нема». Виявилося, що вона не сподобалася власникам торгової мережі. Ще під час того, як ми давали інтерв’ю, до нас підходили адміністратори й питали: «А ви знаєте, хто це зробив?». Ні, не знаємо…
Подальші роботи
Перша невдача не збила Катерину зі шляху вуличного артиста. Наступний артоб’єкт вона також робила разом зі своїм «вчителем» Hello — вони розписали трансформаторну будку, яка стоїть на вулиці Сталеварів навпроти будинку, що постраждав від обстрілу в 2022 році. На ній художники зобразили «Берегиню», символ життя та відродження.
Водночас Катерина багато експериментує з мозаїкою. Ще одну «Берегиню» вона створила сама на Пісках у стилі самчиківського розпису — декоративних візерунків Хмельниччини. Загалом її мозаїки зроблені з підручних предметів, зокрема із кришечок з-під напоїв. Вперше вона спробувала цю техніку на майстер-класі від екоорганізації Zero Waste. Катерина настільки захопилася, що запланувала 9 робіт, з яких поки що виконала тільки 2, зобразивши пташечок, схожих на орнаменти з рушників.
— Я повісила їх біля моєї художньої школи на будинках поруч. Важливо, щоб робота була пов’язана з локацією, бо якщо це щось важливе, то «на заборі» таку тематику не розкриєш. (…) Вуличні художники здебільшого клеять стріт-арт там, де ходять частіше за все. Так, вони можуть його контролювати.
Псевдонім та техніки малювання
У мистецькій спільноті Катерина відома за ніком Pneuma to lithos (скорочено — pnevmatolit). Попри це, вона рідко підписує свої вуличні роботи. На її думку, набагато краще зберігати анонімність. Художниця жартує, що за весь час її нікнейм лише один раз вимовили правильно.
— Пневматоліт — це мінерал, який утворюється під тиском газів у вулканічних породах. Мені сподобалося слово, як воно виглядає, який у нього сенс. (…) Pneuma — це дух, повітря. А lithos — камінь, буквально щось важке, що ми можемо потримати. Відповідно, Pneuma to lithos — дух каменю. Взагалі непоєднувані речі в одному словосполученні.
У творчості Катерина використовує фарби, здебільшого гуаші. Наразі дівчина багато експериментує з різними техніками малювання.
— Я хочу перетворитися на гуру олійного живопису. Також акварель: для мене люди, які малюють нею, схожі на інопланетян. Якщо брати вуличне мистецтво, вивчити більш детально мозаїку, фрески, стінописи з балончиків, трафарети, аерограф. Ще мені цікавий Blender у людей, у яких є 3D-принтери — забагато влади, я вважаю (сміється).
Відновлення стінопису
Взимку Катерині надійшла особлива пропозиція від Департаменту культури. Так, із нею зв’язалися щодо відновлення стінопису в палаці культури «Заводський». Дівчина каже, що дуже хвилювалася через масштаб робіт та те, що доведеться працювати самостійно. Вона розповідає, що малюнок був у вкрай занедбаному стані.
— Буквально деінде були відсутні куски стіни. Просто штукатурка відвалилася, бо відходила від поверхні. Ти стукаєш, а вона порожня всередині.
Спочатку дівчина працювала разом із майстеркою з її школи — пані Тетяною. Жінка залюбки допомагала зчищати стіну та штукатурити її наново. Далі настала черга Катерини. Сам малюнок являв собою типову абстракцію, датовану 1960-ми роками. Досі незрозуміло, хто є його автором, адже на ньому немає підпису, а різні документи з часом загубили.
— Я запитала в Олександра Жолудя. Він колись працював у нашій школі директором, а зараз викладає скульптуру. За його словами, скоріш за все, це Володимир Хомчик. Був у нас такий художник у місті. У нього й мозаїки є — він їх клеїв на пожежній станції. Там підпис зберігся, а тут — ні.
Загалом реставрація зайняла в Катерини близько 2 тижнів. Вона розповідає, що у неї не було сталих робочих годин. Мисткиня приїжджала в будні та працювала стабільно 6–8 годин на день. Наразі їй надходять схожі пропозиції, але вона їх поки відхиляє — через браку часу.
Подальші плани
Наразі всі сили Катерини спрямовані на здачу НМТ. Дівчина навчається в технікумі на дизайнера, однак хоче подати документи до одного з вишів Києва. Для цього, крім тестів, їй треба пройти творчий конкурс.
— Я планую вступати до Національної академії мистецтв України. Там треба намалювати олією портрет з натури по пояс. Також я подам заявку до Бойчука (Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука — прим. ред.). Там зовсім інше випробування. Наприклад, у тебе є 3 фігури: коло, трикутник та квадрат. І ти маєш зробити з них формальну композицію, тобто розташувати так, щоб відчувалася певна емоція, холод чи злість або пора року — весна чи зима.
Слідкувати за творчістю Катерини можна на її сторінці в Інстаграмі.
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.
