«У мене завдання — повернути побратимів до активного життя»: як офіцер морської піхоти Ігор Ілюшкін змінює ветеранську політику

Нещодавно до новоствореної Ради ветеранів війни за незалежність України обрали представника від Запорізької області. Ним став Ігор Ілюшкін — офіцер 30-го корпусу морської піхоти та громадський діяч. Ігор із самого початку повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони. Після отримання двох поранень військовий розпочав активну громадську діяльність. Головна мета — полегшити шлях реабілітації та допомогти ветеранам адаптуватися у цивільному житті.

SODA поспілкувалася із військовим. Про досвід у війську, громадську діяльність та плани на роботу у Раді ветеранів, далі у матеріалі

Бойовий шлях та реабілітація

У перші дні повномасштабного вторгнення Ігор Ілюшкін мобілізувався до розвідувальної роти 501-го батальйону морської піхоти. Протягом 2022 року він разом із побратимами пройшов найгарячіші точки. Зокрема, бої під Гуляйполем. Саме тоді Ігор отримав своє перше поранення. Однак час на відновлення вирішив не брати і одразу повернувся на фронт. Тоді ж їхні батальйон перенаправили на інший гарячий напрямок — у Донецьку область:

— Я якраз після поранення повернувся, оформився і поїхали ми на Донбас. Марʼїнка, Піски. Потім вже втрачене Опитне, Водяне — це вже під Авдіївкою воювали. Там ми закінчили 22-й рік. Розвідвзвод був майже розбитий весь. Було пару загиблих, на жаль. Багато поранених.

Після важких боїв на Ігоря та його батальйон чекав новий виклик — переведення до новосформованої 38-ї бригади морської піхоти. Уже під час контрнаступу у 2023 році вони вели бої на перетині Донецької та Запорізької областей. Тоді у ході кількох операцій вдалося відтіснити росіян із кількох населених пунктів:

— Звільнили Благодатне, Урожайне, Старомайорське. Тривав контрнаступ. Чотири місяці ми там пробули. До кінця цього терміну я очолив розвідроту. Там командир розвідроти присвоїв мені офіцерське звання. 

У 2023 році зі сходу Ігор вирушив на Херсонщину. Там на 38-му бригаду морпіхів очікувала одна з найзапекліших операцій повномасштабної війни — створення плацдарму на лівому березі Дніпра у районі Кринків. Ігор зі своєю розвідротою висадилися одні з перших та змогли закріпитися: 

— Виконали завдання, але нас перемістили праворуч від Кринок. Так званий «Пляж», так звана «Клюшка». Ті, хто там був, знають, про що я. Потім після того, як виконали завдання там, нас перемістили вже на самі Кринки. Це ліворуч. До самих Кринків так і не дійшли. Ми на «Клюшці» понесли втрати. Ті, хто з розвідроти ходили ногами, їх майже не залишилося. Багато загиблих. 

Під час операції у Кринках Ігор отримав друге поранення у ногу. Військовий переніс дві операції, через що вже не міг виконувати бойові завдання на передовій. Ігор розповідає, що під час проходження реабілітації на собі відчув недоліки у цій сфері: 

—  Ніхто вас не буде за руку нікуди водити. Якщо ви самі не знаходите, чим займатися. Немає хоча б дорожньої карти якоїсь. 

Тоді ж і з’явилася ідея створити власну організацію для допомоги ветеранам та їхнім родинам.

Громадська діяльність

Уже у вересні 2024 року Ігор разом із побратимами Микитою Нікітенком та Миколою Хорішком заснував організацію «Разом.UA». Головна мета — створити єдину ветеранську спільноту, де кожен може розраховувати на допомогу.

Наразі організація надає юридичну та правову підтримку військовим та їхнім родинам, а також допомагає на етапі відновлення після поранення. У ветеранському просторі «Разом.UA» працюють реабілітаційний зал та масажний кабінет. 

Важливий акцент в організації роблять на меморіалізації. У 2025 році «Разом.UA» ініціював створення «Парку честі» на Хортиці, а також сайту «Меморіал честі». 

Окрему увагу надають патріотичному вихованню молоді. На думку Ігоря, нове покоління має рости із памʼятю про бойові подвиги військових:

— Хочемо, щоб молодь ідеологічно була дуже міцна. У нас тут козацтво. Ідеологічно таких центрів, як Запоріжжя в Україні, мабуть, два-три. У Києві Лавра, Софіївський собор, Чигирин, Холодний Яр. Ну і Львів, зрозуміло.

У січні цього року Ігор почав роботу над новою ініціативою — Ветеранський корпус морської піхоти. 

Ідея подібного об’єднання, яке опікувалося б ветеранами-морпіхами, з’явилася в Ігоря ще під час служби. Після спілкування із командуванням корпусу та родинами захисників, сумнівів не залишилося:

— Я об’їхав всі родини. Поспілкувався з усіма, у кого був час. І от тоді я зрозумів, що це потрібно. Саме окрема громадська організація морської піхоти. Ці всі родини потребують уваги до себе. Саме об’єднати їх навколо свого горя. Такі ж родини полонених — вони вже об’єднані. А от морпіхи — все-таки інші. Має бути підтримка саме таких, як ми. 

Наразі Ветеранський корпус морської піхоти надає підтримку із юридичними питаннями, реабілітацією, психологічним відновленням тощо. Також організація активно діє у питаннях меморалізації, зокрема із похованнями загиблих у боях морпіхів за традиціями корпусу.

Ігор розповідає, що наразі вони активно працюють над розширенням Ветеранського корпусу. У різних областях України йде створення осередків, де кожен ветеран зможе звернутися за допомогою:

— У мене завдання — повернути побратимів до активного життя. Хто має змогу — долучається, допомагає. Ми хочемо бачити осередки у всіх обласних центрах України. Де саме морпіховські родини знатимуть, що «от наша аудиторія».

Про Раду ветеранів

У квітні цього року стало відомо, що Ігоря Ілюшкіна обрали представником від Запорізької області до Ради ветеранів війни за незалежність. Сам військовий ділиться, що новина про обрання стала для нього неочікуваною. Однак Ігор сподівається, що у Раді ветеранів дійсно вдасться впроваджувати корисні зміни:

— Якщо дійсно будуть якісь прийняті рішення — це важливо. І посил тут прекрасний. У нас Міністерство ветеранів дійсно отримало зараз повноваження, кошти, політичну волю. Держава взяла за основу ветеранську політику, і дійсно, Міністерство ветеранів працює. Тепер важливо, щоб ці програми, що вони розробляють, працювали на місцях.

Ігор розповідає, що найголовніше питання, яке він хоче просувати, — це полегшення реабілітації для поранених. Він ділиться, що наразі систему намагаються змінювати у «ручному режимі» на рівні підрозділів. Однак зміни варто впроваджувати саме на державному рівні: 

— Треба, щоб ці правила запрацювали. Але для цього треба проблематику витягнути. А її ніхто так не витягне, як той, хто сам її пройшов. Про ампутацію та її проблему ніхто не розповість так, як сам ампутант. Про проблеми родини загиблих ніхто не розповість так, як сама родина загиблого. Тому вони мають займатися. А це мають бути сильні громадські організації та сильна громадськість. 

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.