Що приховує Павло-Кічкас: екскурсія промисловим районом Запоріжжя

Нещодавно на Павло-Кічкасі  відбулася екскурсія від громадської організації «Молодь Онлайн». Учасники зустрілися, щоб більше довідатися про минуле району від історикині Яни Ємельяненко. Що вдалося дізнатися під час прогулянки — читайте далі

Кічкас — відносно молодий район, офіційно заснований у 1969 році. Відтоді тут накопичилося чимало локальних історій, пов’язаних із різними етапами розвитку.

Маршрут охопив як загальні міські зміни, так і події, що вплинули на життя району. 

Прогулянка почалася в парку: на вході учасників зустріла інсталяція, пов’язана з повномасштабним вторгненням. Далі група рушила до кафе «Діана». У 2009 році під час конфлікту там загинув 18-річний хлопець — за даними дослідниці Яни Ємпельяненко, причиною стала відмова вживати алкоголь.

— Є і позитивні історії, і трагічні — як і в усьому Запоріжжі. Я хотіла згадати їх, адже це частина суспільної історії. Загибель молодої людини в сутичці — велика втрата, — зазначила Яна.

Після цього увагу було зосереджено на давнішій історії району. Перші археологічні знахідки на цій території датуються кінцем 18 століття. Тоді ці землі належали панам із прізвищем Марк — їх називали «Маркова земля», а згодом — Маркусевим селищем. Уже на початку ХХ століття місцевість почали пов’язувати з сучасною назвою.

Станом на кінець 18 століття тут налічувалося близько 10 господарств, а вже в середині 19 — приблизно 70. Після скасування кріпацтва родина Марків поділила територію на «свою» і «чужу» землю. Люди, які жили ближче до землевласників, мали кращі умови та більше можливостей для заробітку. 

За словами історика Якова Новицького, через те, що селище знаходилося біля Олександрівська, мешканці могли продавати свої товари на місцевому ринку.

Наступним обʼєктом став будинок із мозаїчним оздобленням. У минулому такі елементи використовували для оформлення будівель і створення більш виразного міського простору. Як зазначила гідеса, середовище, в якому живе людина, впливає на її настрій і сприйняття простору.

Загалом до теми археологічних досліджень під час прогулянки зверталися ще не раз. У 20–30-х роках тут вивчали знахідки, пов’язані з різними культурами та народами, які проживали на цих землях. 

Важливим об’єктом була Кічкаська переправа через Дніпро. До будівництва ДніпроГЕСу річка мала інший вигляд — була вужчою та стрімкішою, а переправа мала стратегічне значення. Її описував візантійський імператор Костянтин Багрянородний. 

Археологи, зокрема Грінченко та Сап’яєв, досліджували Кічкаський мегалітичний комплекс — кам’яні споруди, викладені у формі кола. У 1930-х роках їх репресували, через що дослідження були перервані.

Ще одним обʼєктом екскурсії стала балка Маркусова. По обидва боки розташовані гуртожитки, а посередині — недобуд. Із цим місцем пов’язані кілька місцевих версій: за однією з них, у конструкціях могли використовувати метал, привезений із зони Чорнобиля; за іншою — будівлю не завершили через проблеми з фундаментом.

— Хотілося б, щоб у Запоріжжі ці недобудови привели до нормального стану, а люди, які втратили житло, могли його отримати, — зазначила Яна Ємельяненко.

У районі вулиці Діагональної раніше існував великий курганний комплекс. Під час будівництва греблі тут виявили поховання воїна, яке датують приблизно 8 століттям. Воно мало обрядові ознаки: археологи знайшли, зокрема, рештки спалених коней. Деякі дослідники припускали, що це могло бути поховання князя Святослава.

Крім того, учасникам показали червоні будинки, біля яких розташовані землянки. За наявними відомостями, у них жили люди під час будівництва житла.

Завершальною точкою став оновлений парк біля ПК «Заводський».

Окрему увагу під час екскурсії приділили й так званій Чорній горі. У 1990-х роках тут шукали брухт за допомогою металошукачів. За спогадами місцевих, до цього залучали навіть дітей, а сам район пов’язують із випадками зникнення людей.

Такі розповіді показують інший бік району — поза межами звичних уявлень про заводи та повсякденне життя.

Авторка матеріалу – Олеся ТЕЛЕШКО

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.