Про ідентичність — не як про сталість, а як про процес: в Запоріжжі відкрилася виставка «Ви всі свого віку»

У Запоріжжі 17 лютого розгортнувся груповий виставковий проєкт “Ви всі свого віку” — результат співпраці запорізької інституції з київською галереєю Eye Sea Gallery, у Центрі сучасного мистецтва, що вже кілька років послідовно формує програму сучасного українського мистецтва в регіоні. Проєкт об’єднав українських митців різних поколінь та навіть художника з Мексики і став спробою поговорити про ідентичність — не як про сталу категорію, а як про процес 

Ініціаторкою співпраці стала запорізька кураторка Льона Радченко. За її словами, виставка народилася з бажання об’єднати інституції різних міст і створити відкритий діалог між ними: 

— Мені дуже подобається, коли співпрацюють декілька інституцій разом — Київ і Запоріжжя, Запоріжжя і Львів. Це і про обмін досвідом, і про довіру, і про спільне бачення. 

Партнером виступила Eye Sea Gallery — одна з нішевих київських галерей, яку Радченко називає «ретельною» у виборі проєктів. До кураторської команди долучилися Ксенія Фокіна та Аліна Скулевич. 

— Коли підключається не лише один кураторський погляд, а виникає синергія — результат завжди перевищує очікування, — зазначає Радченко. 

Після вступної частини, під час якої кураторки окреслили концепцію виставки та розповіли про її основну ідею, відвідувачам запропонували кілька хвилин для самостійного ознайомлення з роботами. Ця коротка пауза дала змогу глядачам сформувати власні перші враження та емоційні реакції без зовнішніх інтерпретацій 

Співкураторка з Києва Аліна Скулевич наголошує, що назва виставки може ввести в оману: 

— Це не про біологічний вік. Це про наше сприйняття себе. Про те, що ми маємо різні ідентичності, і вони можуть поєднуватись одночасно. Це залежить від багатьох факторів: емоцій, стану тіла, подій навколо. 

За її словами, ідентичність — не стала конструкція. Вона змінюється, рухається, іноді навіть зникає з поля нашого усвідомлення: 

— Буває відчуття, що ти не розумієш, хто ти і що хочеш сказати. Але це не означає, що ідентичності немає. Вона просто переміщується. 

Кураторка пропонує глядачам не зупинятися на простому “подобається — не подобається”, а запитати себе: чому саме виникає ця реакція? Виставка задумана як внутрішній квест — без готових відповідей. 

Згодом Аліна Скулевич розпочала лекцію-екскурсію, під час якої детально розповіла про кожну представлену роботу та її авторів. Вона пояснила контексти створення творів, звернула увагу на ключові образи й сенси, а також поділилася кураторським баченням виставки, допомагаючи глядачам глибше зрозуміти художні висловлювання. 

У центрі експозиції — роботи Лізи Бондаренко, яка працює з темою маски. Художниця досліджує межу між роллю та справжнім «я». Людина, одягаючи маску, поступово може втратити відчуття, де закінчується образ і починається реальність. 

Поруч розміщені роботи Антона Hudo, які на перший погляд різко контрастують із графікою, але в межах концепції виставки демонструють множинність ідентичностей.

Графіка Владислава Рябоштана звертається до образу метро. Якщо раніше це була лише інфраструктура, то з початком повномасштабної війни воно стало укриттям — місцем, де люди ставлять екзистенційні питання. 

— Під час повномасштабної війни метро перетворилося на укриття. І ця інфраструктура стала місцем, де люди почали ставити екзистенційні питання — не лише куди їхати з точки А в точку Б, а куди рухається їхнє життя, — пояснила кураторка. 

Дві великі роботи в експозиції, за її словами, — це пошук сенсу, перебуваючи під землею, і вибір шляху. 

В різних куточках зали роботи харківського художника Богдана Католика вирізняються деформованими обличчями та яскравими кольорами. За словами кураторки, митець прагне зафіксувати не модель як таку, а власне бачення — швидке, емоційне, інтуїтивне.

Скульптурні роботи Поліни Вербицької доповнюють експозицію, додаючи їй фізичної присутності та об’ємності. Її об’єкти звертаються до теми тілесності, крихкості й внутрішніх трансформацій. Через форму і матеріал художниця досліджує стан людини, її вразливість і мінливість, підкреслюючи, що ідентичність існує не лише як образ, а і як відчуття власного тіла в просторі.

Попри спільну рамку, кожен митець працював окремо. Куратори проводили інтерв’ю з художниками, щоб зрозуміти їхній особистий досвід і знайти точки перетину. 

Саме через ці розмови поступово вибудовувалася цілісна структура виставки: індивідуальні історії не зливалися в одну, а співіснували поруч, перегукуючись на рівні тем, інтонацій і внутрішніх переживань. Такий підхід дозволив зберегти автономність кожного художнього висловлювання й водночас створити спільний смисловий простір. 

— Ідея в тому, що всі митці співпрацюють і працюють окремо водночас. Ми шукали зв’язки між людьми, їхніми роботами і простором, — пояснює Скулевич. 

Льона Радченко також наголошує: для них принципово важливо привозити в Запоріжжя художників, які формують сучасний український арт-простір. 

 — Ключова мета виставки — показати дуже класних художників, яких, можливо, інші не покажуть. Те, що ми привозимо, — це завжди найцікавіше з мого кураторського погляду. Це якісне сучасне мистецтво   

Утім, справжнє життя виставки починається в момент зустрічі з глядачем. Саме їхні реакції, інтерпретації та особисті переживання стають продовженням художніх висловлювань та сенсів. 

Відвідувачка виставки Кароліна Мішель розповідає, що найбільше їй відгукнулися портретні роботи через емоційний стан, який вони передають. 

— Мені сподобалися портрети. Вони більше відгукуються із-за стану, який вони відображають. Те, що у них написано на обличчі, щось у цьому мені відгукнулося, змусило мене шукати нові сенси в собі. Інші роботи теж цікаві — їх цікаво розглядати, щось шукати, знаходити щось нове, — ділиться вона. 

За її словами, попри те, що виставка заявлена як роздуми про вік, для неї вона має інше значення. 

— Виставка взагалі про вік, але не біологічний. Але для мене вона насправді про щось інше. Можливо, про стан людей, про стан цих творців. Це робота не одного учасника, а багатьох, і це створює цікавий ефект співучасті. Зараз дуже багато всього відбувається в інформаційному полі — і хорошого, і поганого. І це як суміш, яку відчуваєш, — говорить Кароліна Мішель. 

Інший глядач, Олександр, звернув увагу на роботи із зображенням метро. Його зацікавило те, як художник переосмислює звичний простір і його нову роль. 

— Мені найбільше запам’яталися великі роботи із зображенням метро. Зараз цей простір має інше значення, і цікаво спостерігати, як художник передає це перетворення. Це змушує подивитися на звичні речі по-іншому, — розповідає він. 

За його словами, виставка сприймається не буквально як розповідь про вік, а радше як відображення думок і переживань художників. 

— Для мене вона більше відгукується як думки людей, їхні переживання та ідеї, які втілені в різних роботах. Я не можу сказати, що бачу тут щось конкретне, але це думки людей, створені в певний період їхнього життя, і в цьому сенсі це теж можна пов’язати з віком, — зазначає Олександр. 

Враження глядачів демонструють, що кожен знаходить у роботах власні сенси, звертаючись до внутрішніх почуттів та досвіду. 

Виставка “Ви всі свого віку” триватиме у Центр сучасного мистецтва Запоріжжя до 2 березня. Організатори закликають відвідувачів приходити не лише на відкриття, а й повертатися до експозиції повторно — щоб щоразу відкривати нові сенси. 

Авторка матеріалу – Марія ВОРОБЙОВА