«Найбільша складність – знайти рішення»: у Запоріжжі відбулася прем’єра вистави «Карамель» нового театру «Стежка»
У Запоріжжі відбулася прем’єра вистави «Карамель» нового авторського театру «Стежка». Постановка порушує актуальні для українського суспільства теми адаптації військових до цивільного життя, сили людської підтримки та важливості взаєморозуміння між тими, хто пройшов війну, і тими, хто чекав їх удома
В основу вистави лягла однойменна п’єса запоріжанки Наталії Ігнатьєвої. Цей текст, написаний ще у жовтні 2019 року, свого часу став володарем Третьої премії Міжнародного конкурсу «Коронація слова-2020» у номінації «П’єси». Попри те, що твір створювався ще до початку повномасштабного вторгнення, порушені в ньому питання виявилися пророчими та надзвичайно гострими сьогодні:
— Ця п’єса завершена в 2019 році, і це все ще було про АТО, це ще було до Великої війни. Але вже тоді в суспільстві відчувалося оце нехороше розділення: є військові і є ті, хто «їх туди не посилав». Умовно кажучи, хто живе в своє задоволення, — згадує авторка Наталія Ігнатьєва.
Для драматургині прем’єра стала особливою подією, адже це перша постановка п’єси «Карамель» на професійній сцені. Раніше вона створювала цей проєкт з військовими лише як елемент арт-терапії.
Трансформація сюжету та внутрішні демони героя
«Карамель» — це історія про військового на ім’я Зольд, який повернувся з фронту, однак війна продовжує жити всередині нього. Під час роботи над виставою творча команда дещо змінила початкову структуру п’єси. Якщо в оригінальному тексті ПТСР-напади героя (поява колишньої дівчини, мами, маршрутника чи політика) були прописані через реальний вихід інших акторів на сцену, то в режисерському рішенні Петра Желева все було переосмислено:
— Мені не сподобалася ідея, тому я вирішив, що це все в голові Зольда має відбуватися. Це така основна зміна, яка була зроблена з мого боку, — розповідає Петро Желев, який виступив не лише головним актором, а й режисером та сценографом вистави.
Через особисті переживання героя, його зустріч із загадковою дівчинкою Камількою в покинутому саду та знайомство зі Славою автори показують непростий шлях подолання травми. Сама назва «Карамель» може вводити в оману, натякаючи на щось солодке чи комедійне, проте вона приховує глибоку психологічну драму, де герой у найскрутніший момент життя дивним чином знаходить вихід.
Символізм декорацій: очищення від болю та спогадів
Візуальний образ вистави створювався у тісній співпраці команди. Початковий задум обговорювали разом із авторкою, якій було важливо закласти на сцені образ «теплого дерева», а деталі вже допрацьовував сам Петро Желев. На сцені з’явилися ящики, що балансують між асоціацією зі збором фруктів у саду та ящиками під снаряди, а також складне дерево з мотузок:
— Найбільша складність — це знайти рішення. Оце дерево із мотузок і коробки символізують його проблеми. За всю п’єсу, за всю виставу він їх розбирає. Він виймає свої проблеми і очищає своє дерево від проблем», — пояснює Петро Желев.
Окремим важливим елементом стали речі, що висіли на мотузках. За задумом режисера, вони уособлюють спогади та біль минулих людей, які приходили до цього саду, залишаючи тут частинки своїх трагедій (як і сам Зольд, що приніс сюди планшет загиблого побратима).
Символічно, що під час прем’єри глядачі могли підтримати українських захисників: у фоє театру за донати розповсюджували особливі обереги-мотанки, виготовлені з тих самих матеріалів, що й декорації на сцені.
Емоційне відлуння: враження перших глядачів
Глибока психологічна атмосфера вистави та щира гра акторського складу знайшли миттєвий відгук у серцях публіки. Після завершення показу перші глядачі не стримували емоцій, ділячись тим, як сильно історія Зольда та Камільки їх зачепила.
— Дуже сподобалося… Вражає все, і гра акторів ну дуже сподобалася, — ділиться глядачка Євгенія.
Для багатьох присутніх у залі піднята тема виявилася настільки близькою, що викликала переживання та сльози:
— Не знаю навіть, що сказати. Дуже емоційно зіграли, до сліз довели, молодці. Масу емоцій отримали, дуже дякуємо, — зазначили Юлія та Марина.
Вистава не ставить за мету розважити глядача. Навпаки, вона спонукає до роздумів, співпереживання та діалогу. У центрі сюжету — теми довіри, взаємної допомоги й підтримки, які сьогодні набувають особливого значення для українського суспільства. Творча команда «Стежки» заявляє про себе як про простір сучасних українських історій, де культура стає містком для кращого розуміння між людьми.
Слідкувати за оновленнями театру та анонсами наступних вистав можна на їхній сторінці в Instagram.
Автори матеріалу — Дар’я ЛИТОВЧЕНКО, Федір МАЛЕЄВ, Юлія ВАНЯРХА