Михайло Мордовськой — запорізький історик, який перетворює памʼять на простір

Михайло Мордовськой — запорізький історик та керівник мережі Крафтових музеїв. Журналісти SODA поспілкувалися з дослідником про започаткування нової музейної культури, знакові локації міста та осмислення минулого через архітектуру 

Початок карʼєри

Архітектурою Михайло зацікавився в школі. Так, на полях його зошитів оживали чудернацькі плани ідеального міста. Попри любов до градобудівництва, своє життя він повʼязав з історією. 

— Архітектура — це така річ, яка, ніби клей, зв’язує міську та державну історію. Через неї можна прослідкувати багато різних процесів, які відбувалися у світі, в нашій країні та в Запоріжжі. Тому це дуже класний об’єкт дослідження, — говорить Михайло.

Фото: Михайло Мордовськой

Закінчивши істфак ЗНУ, чоловік влаштувався до Запорізького краєзнавчого музею. Там він пропрацював 12 років, пройшовши шлях від старшого наукового співробітника до директора закладу. Саме тут далося взнаки юнацьке хобі Михайла — для деяких з виставок історик особисто проєктував зали. 

Серед таких ініціатив — реекспозиція про будівництво ДніпроГЕСу. Михайло оновив її в індастріал-стилі, спорудивши декорації з металевими фермами (каркас для складання збірних конструкцій — прим. ред.).Також у Краєзнавчому музеї одними із перших на той момент відрефлексували на події сучасності. 

— У 2014 році ми відкрили стаціонарний зал, присвячений Революції гідності. Причому перший такий в Україні. У ньому ми збирали експонати зі всієї країни. Привозили з Києва, а також із Запоріжжя, Василівки та інших містечок і селищ нашої області. Ще через рік ми облаштували першу експозицію про російсько-українську війну. Вона зараз теж оновлена та досі працює. 

Крафтові музеї

Новою сторінкою в житті Михайла стали Крафтові музеї Запоріжжя. Проєкт ініціював Департамент культури і туризму міської ради. Попервах придумали заклад, де б розповідалося про визначні будівлі Олександрівського району. Для залу виділили пусте книгосховище в міській бібліотеці на вулиці Гоголя, 66. 

— Ми так захопилися, що я дивлюся, а там ніби є ще простір. У нас залишалося трохи коштів від гранту, тож я запропонував зробити зал ще й про архітектуру менонітських колоній. Ми облаштували його, запросили керівників департаменту. Ті подивилися — їм сподобалося. Вони кажуть: «А там же є два приміщення. Давайте далі працювати».

Фото: Музей архітектури Запоріжжя

Так, у майбутньому Музеї архітектури зʼявилися два зали: про модернізм і неокласичну архітектуру середини ХХ століття. Загалом робота над закладом зайняла близько року, двері для відвідувачів відкрилися у 2020 році. 

— У концепції створення Крафтових музеїв брали участь декілька людей. В основі — це я і Павло Кравчук, працівник Департаменту культури і туризму. Звичайно, ми запросили фахівців із Товариства імені Якова Новицького — Сергія Білівненка та Петра Бойка. Також покликали журналістську спільноту й екскурсоводів, зокрема, Романа Акбаша. 

Михайло Мордовськой, фото: Музей архітектури Запоріжжя

Після запуску першого проєкту про архітектуру виникла ідея ще одного закладу, але про спортивну культуру міста. Михайло розповідає, що в Запоріжжі багато крутих атлетів світового рівня, однак пересічні люди не завжди чули про них. Саме тому, задля просвіти населення, у 2021 році зʼявився Музей феноменальної сили. 

Михайло хотів відкрити третій заклад, однак планам завадило повномасштабне вторгнення. Так, чоловік готував колаборацію із лідером гурту «БарабанЗА» Денисом Васильєвим.  

— Це мав бути музей про етнічну музику та Запоріжжя як певний осередок цієї культури. Наразі цей проєкт також на паузі, тому що ми довго думали, де та як його краще втілити. Там дуже багато аспектів, які залежать не від нас. Наприклад, потрібно знайти музичні інструменти: автентичні, а не просто новоробні. Це тривалий процес і дуже недешевий.

Денис Васильєв веде екскурсію в Музеї феноменальної сили

Інтерактив у залах

Головною особливістю Крафтових музеїв Михайло називає те, що в них намагаються «подружити» відвідувачів з експонатами. 

— Ми дозволяємо торкатися того, що можна торкатися, аби відчути фактуру цегли, черепиці, бруківки та багатьох інших матеріалів. Також перевірити на дотик пам’ятники. Наприклад, у нас представлений бюст Пушкіна. (…) Потім ми зробили ставку на інтерактивність. У нас багато різних дверцят, які треба відкривати, щось повернути й таке інше. Це також додає певного тактильного досвіду відвідувачам від спілкування з історією.

Фото: Музей архітектури Запоріжжя

Водночас гостей супроводжують звукові ефекти. 

— Вони загалом дуже фонові, і ми на них не загострюємо увагу. Коли людина, яка потрапляє в перший зал і чує дзвін, тупіт копита, ніби щось йде по бруківці, то це створює атмосферу та задає певну тональність самій експозиції. І також спрацьовує на запам’ятовування і на глибше відчуття тієї епохи.

Михайло зазначає, що Крафтові музеї потроху відходять від надмірної інформації. У пріоритеті — візуал, аби не перевантажити слухачів. Це не дивно, бо сумарна колекція закладів налічує близько 700 експонатів. До її поповнення жваво долучається й аудиторія. Михайло оповідає історію, яка сталася у 2022 році. Тоді Музей архітектури готувався до виставки «Назва — Мова міста». У ній йшлося про топоніми Запоріжжя, зокрема про перейменування вулиць. 

— Так сталося, що на одну з екскурсій прийшли місцеві, які жили в приватному будинку на вулиці Дніпровській, тобто в історичній частині міста. Під час ремонту вони знайшли автентичну адресну табличку і старовинні документи на будинок, датовані 1920-30 роками ХХ століття. Люди принесли їх, і ми це виставили. 

Активно формується архів і Музею феноменальної сили. Історик розповідає, що у світовому спорті зʼявляється багато нових зірок, у тому числі із Запоріжжя. Тож коли вони дізнаються, що в місті є такий музей, то радо діляться архівними фотографіями та памʼятними речами.

Рідкісними експонатами залишаються призові медалі. Михайло розуміє, що передати таку річ — це велика відповідальність. Для спортсменів вона є символом незламності та самопожертви, тож колектив музею не наполягає на таких внесках. Попри це деякі люди легко йдуть на контакт. 

— Денис Силантьєв передав нам свою золоту медаль Кубка світу, і вона зараз в експозиції. Також у нас є срібна медаль чемпіонату Європи з футболу, яку нам передав наш запорізький футболіст — на той момент учасник молодіжної збірної. 

За словами Михайла, число відвідувачів Крафтових музеїв збільшується. Загалом вони приймають близько трьох тисяч людей на рік. Через компактні зали екскурсії призначають групами максимум по 15 осіб. У Музеї архітектури їх веде сам Михайло, а в спортивному — його колега, фахівчиня з історії та професійна тренерка Тетяна Петриковська. Історик зазначає, що відвідування закладів є цілком безоплатним. 

— У нас така філософія. Знаєте, у людей питають, чому ви не ходите в музеї. Багато хто відповідає, що то дуже дорого або зараз на ці гроші треба купити ліки чи ще щось. (…) Ми зробили їх безплатними, адже фінансуємося з міського бюджету, тож відкриті для містян і наших гостей 7 днів на тиждень.

Михайло Мордовськой, фото: Музей архітектури Запоріжжя

VR-простір

Також Михайло займався створенням сучасного культурного центру у віртуальній реальності. Проєкт отримав назву «Простір переосмислення» і розповідає про перебіг російсько-української війни. Інсталяція успішно подорожувала світом. Наприклад, її привозили до США, Італії та Нідерландів. 

— Це дуже спрощена експозиція, де немає великої кількості тексту. Однак там є головні меседжі, які ми намагалися розказати насамперед запоріжцям і тим людям, хто приїздить сюди, аби зрозуміти, що відбувається в Україні, Запоріжжі та області. Ми хотіли показати, як героїчно чинять опір українці та саме місто Запоріжжя, як воно не просто будує фортифікації, а розвивається в центрі цих укріплень.

Фото: Простір Переосмислення

Наразі VR-простір є частиною Музею архітектури.

— Надягаючи спеціальний шолом, ви потрапляєте в 3D-простір музею. Ви ходите по ньому, читаєте й дивитеся інформацію, взаємодієте з експонатами. Там 7 віртуальних залів, великих і не дуже. 

Цифровий зал створений на основі реальної будівлі, в якій планували зробити такий музей. Серед експонатів є 3D-моделі різного озброєння та багато відео- та фотоконтенту. Так, своїм архівом поділився запорізький фотокореспондент Дмитро Смольєнко. 

— Я вважаю його одним із найкращих фотожурналістів Запоріжжя та України. Його роботи не просто відображають хід російсько-української війни — вони передають дещо більше. Коли дивишся на ті фотографії, то розумієш ціну, яку українці щодня, щогодини, щосекунди сплачують за незалежну країну, за державність і за те, що ми зараз можемо працювати тут.

Екскурсії містом

Також Михайло веде екскурсії містом для всіх охочих. Він почав це робити регулярно у 2022–23 роках, адже, на його думку,  «була і залишається необхідність знайомства з архітектурою безпосередньо біля її ландшафту». Вперше він спробував такий формат у 2021 році, коли співпрацював із відомою запорізькою екскурсоводкою Валентиною Винниченко. Тоді вони підготували спільний захід на міжнародний флешмоб «Ніч музеїв». 

— Це була нічна театралізована екскурсія Олександрівським районом. Активну участь у ній взяли актори театру-лабораторії VIE, які створили для неї персонажів. Ми також залучили цілий оркестр, який грав у нас в одному з парків. Вийшло досить цікаво — ми її декілька разів повторювали на біс.

Валентина Винниченко та Михайло Мордовськой

Наразі у «скарбничці» Михайла близько 9 маршрутів. 

— По Олександрівському їх у нас 3–4. Вони є частиною одного велетенського шляху, але ми його поділили на кілька відрізків і кожного разу комбінуємо. Також 3 маршрути по Шостому селищу і по одному на Верхній Хортиці та у Вознесенівському районі. Останній ми колись водили зі скетчерами із Drink&Draw (художні сесії з безплатними напоями — прим. ред.), і над ним ще треба попрацювати.

Михайло завжди враховує безпекові стандарти. Так, напрямки екскурсій не афішують заздалегідь. 

— Людина в останній момент дізнається наш маршрут, і їй надходить карта разом з укриттями. Таким чином, кожен може скористатися ними, якщо буде така необхідність.

Фото: Музей архітектури Запоріжжя

Цікаві локації

Упродовж однієї екскурсії люди оглядають понад 10 локацій. Серед найколоритніших місць Михайло називає «трикутничок» на Верхній Хортиці — ділянку, де поряд розташований справжній спадок менонітів: старовинна жіноча гімназія, інститут підготовки вчителів та будинок Катаріни Вальман. Утім, Михайлу імпонує атмосфера Старого міста. 

— Мені дуже подобається район театру Магара. Там зібрані різні стилі та епохи — від класичної архітектури початку ХХ століття (наприклад, Краєзнавчий музей) та будівель 1920–30-х років до неокласицизму 1940–50-х і другої хвилі модернізму 1970–80-х. І все це у невеликому ареалі.

Михайло плекає живе спілкування під час прогулянок. Він любить, коли аудиторія запитує щось чи розповідає історії про життя в місті. Найцікавіші з них Михайло запамʼятовує та включає в екскурсію, звісно ж, не називаючи імен своїх співрозмовників. 

— Наприклад, щодо проживання в будинках в районі Соцміста. Я розповідаю про те, як архітектори намагалися за допомогою архітектури створити прогресивне суспільство. І люди, які мешкали в тих квартирах, діляться своїм досвідом того, що їм не подобалося. Як правило, там дуже специфічне планування, і вони розказують, як проводили юність у нетипових помешканнях. 

Війна як фабрика націєтворення

Наразі Михайло бере участь у грантовій програмі «Війна як фабрика націєтворення». Він присвячений трьом збройним протистоянням, у яких була і є залученою наша держава: Перша й Друга світові та сучасна російсько-українська війна. Дослідники аналізують, як ці події опосередковано формують громаду, зокрема в Запоріжжі. 

Проєкт триватиме до осені 2026 року. Для неї Михайло розробив окремі маршрути Старим містом та Шостим селищем.   

— Ми хотіли показати, як війна впливає на архітектуру, а архітектура — на суспільство, як довоєнні та післявоєнні наративи відображаються в місто-планувальному середовищі, як їх можна відчути і побачити.

Один з таких шляхів пролягає біля Народного дому. Михайло каже, що захоплюється символізмом цієї будівлі. Її почали зводити наприкінці XIX століття та добудували у 1903 році. Свого часу вона слугувала великим культурним хабом міста. Так, у її стінах відкрили перший музей та кінотеатр, також працював філіал товариства «Просвіта».

Народний дім

Михайло каже, що у 1918 році біля Народного дому на площі Свободи спільний військовий парад провели легіон Українських січових стрільців та загони Петра Болбочана (військовий діяч, полковник армії УНР — прим. ред.). 

— І саме звідти Петро Болбочан зі своїми загонами вирушає у шалений, надзвичайно стрімкий кримський похід (військова операція УНР проти більшовиків закінчилася ліквідацією Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди — прим. ред.). Ось він — символізм, який проходить через все ХХ століття. Тим більше, що на цій площі має з’явитися пам’ятник сучасним українським воїнам, які захищають нашу державність під час російського вторгнення.

Подальші плани

Наразі у планах Михайла — праця над візуальною монографією для проєкту «Війна як фабрика націєтворення». Історик вже має досвід написання книг. Так, він та Павло Кравчук є співавторами роботи під назвою Total Modernism. Mass Housing and Urbanism in Soviet Zaporizhzhia 1958–1985.

— Від початку вона мала бути українською мовою, однак ми познайомилися з видавцями з Німеччини, які спеціалізуються саме на архітектурній тематиці (DOM Publishers — прим. ред.). Вони запропонували співпрацю, на яку ми радо погодилися. Її результатом стало прекрасне візуальне видання про модерністичну архітектуру другої хвилі міста Запоріжжя.

Фрагмент із книги Total Modernism

Також чоловік не полишає задумів щодо розширення франшизи. Відкриття нового музею планується вже зовсім скоро. Тематику майбутнього закладу історик поки що тримає в секреті.  

Слідкувати за новинами та анонсами Крафтових музеїв можна в Інстаграмі та на окремих сторінках у Фейсбуці (Музей архітектури Запоріжжя та Музей феноменальної сили). 

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.