Ми живем так, щоб він був гідний мене, а я — гідна нього: авторка-виконавиця , акторка, громадська діячка та дружина військовослужбовця INSHAYA

INSHAYA — авторка-виконавиця , акторка, громадська діячка та дружина військового. Жанна родом із прифронтового Запоріжжя, яке від початку повномасштабної війни живе під постійною загрозою. 

Її історія про життя в очікуванні, страху та відповідальності за свою країну. Досвід жінки як дружини військового, матері й артистки показує, з якими викликами щодня стикаються українські родини під час війни.

SODA поспілкувалася з нею про сольну кар’єру, стосунки в умовах війни та важливий соціальний проєкт для дітей «День із ветераном»

Ще з дитинства Жанна мріяла бути артисткою. У юному віці вона була солісткою дитячого ансамблю, займалася танцями, співом і грала на фортепіано.

До семи років майбутня співачка жила на півночі тодішнього Радянського Союзу, де служив її батько, офіцер-підводник військово-морського флоту. Після проголошення незалежності України родина повернулася додому.

Батьківщина завжди асоціювалася в Жанни з раєм. Переїзд до України вона пам’ятає через прості, але дуже яскраві відчуття.

— Я зрозуміла, що приїхала в рай. Тут були квітучі сади, смачний хліб, свіже молоко, яке зранку приносили просто з-під  корови. Дідусь десь біг із тим трилітровим бутлем. І тоді я зрозуміла, що Україна — це смачно, це солодко, це гарно і дуже тепло, — згадує вона.

Її батько ухвалив принципове рішення не складати присягу Російській Федерації, хоча до пенсії йому залишився лише рік.

— Він свідомо відмовився. Сказав, що не може зрадити собі і що з Росією не хоче мати нічого спільного. Ми повернулися в Україну, і я зростала з думкою, що Росія — це ворог .

Попри переїзди й зміну середовища, її прагнення до творчості збереглося і в дорослому житті.

— В принципі, нічого не змінилося. Також я мрію стати людиною, яка веде за собою,— каже INSHAYA .

Співачка завжди прагнула більшого

До початку повномасштабної війни Жанна десять років працювала в музично-драматичному театрі. Її кар’єра розпочалася одразу після музичного училища, коли молоду артистку запросили на головну роль в опереті, що стало потужним стартом у професії.

Паралельно з роботою вона здобула вищу освіту, створила сім’ю та виховувала доньку.

Жінка зізнається, що завжди прагнула більшого. Робота на сцені давала досвід, але водночас не дозволяла повністю реалізувати творчий потенціал.

У 2015 році артистка залишила театр і розпочала самостійний творчий шлях. Вона перейшла у формат незалежної артистки. Виступала на корпоративах, гастролювала Україною, працювала за контрактами за кордоном і поступово будувала власну музичну кар’єру.

24 лютого 2022 року став для неї переломним днем 

Співачка розповідає, що для неї та її чоловіка повномасштабне вторгнення не стало несподіванкою.

— Для нас із чоловіком початок війни не був новиною. Він тоді не був військовим, але ми були в інформаційному полі. Тому коли люди кажуть, що вони не розуміли, що буде, мені складно це прийняти, — згадує жінка.

 Згадуючи ранок повномасштабного вторгнення, вона розповідає, що з чоловіком швидко зібрали найнеобхідніше, забрали домашніх улюбленців і поїхали до батьків на інший кінець міста.

— Чоловік із ранку до ночі займався волонтерством. Вони варили «їжаки». Їх одразу забирали військові й везли на запорізький напрямок, зокрема в бік Василівки, де перекривали дороги. А вже в березні ми вирішили, що мені з донькою варто виїхати.

Чоловік буквально запхнув нас у той вагон

Жанна згадує, що евакуація була одним із найважчих випробувань у її житті. Дорога до Львова, яка в мирний час займає значно менше часу, тоді розтягнулася на виснажливі півтори доби.

— Ми їхали до Львова 37 годин. Дитина втрачала свідомість у потязі від задухи. Їхали з валізою, з псом. Чоловік буквально запхнув нас у той вагон, — розповідає вона.

Спочатку вони з донькою вирушили до Польщі, де їх направили до розподільчого центру неподалік кордону. Там жінка одразу намагалася зрозуміти свій правовий статус і можливості. Зрештою, вона вирішила їхати до Франції, де система допомоги вже була краще налагоджена.

За кордоном Жанна робила все, що було в її силах, аби допомогти Україні

Півтора року співачка з донькою прожили у Франції. Там вона не лише адаптувалася до нового життя, а й активно допомагала Україні. Разом з іншими українками, які вже були інтегровані в місцеве суспільство, жінка заснувала громадську організацію.

— Ми відкрили українську асоціацію для офіційної допомоги силам оборони. Я багато волонтерила, співала в маленьких селах і в Парижі також. Ми проводили концерти, збирали кошти на медичну допомогу. Я робила все, що могла, і відчувала себе гідною донькою своєї країни, — каже артистка.

Жанна активно співпрацювала з місцевою владою, організовувала благодійні заходи, однак із часом увага до України почала зменшуватися. За її словами, українська тема поступово зникала і з французького інформаційного простору.

Зрештою, вона вирішила повернутися додому разом із донькою. Ще до повномасштабного вторгнення вона планувала переїзд до Києва, адже в Запоріжжі більше не бачила для себе професійного розвитку.

— Я вже переросла той рівень, який там був. Театр, філармонія чи ресторани — це етап, який я давно пройшла. Хотілося рухатися далі.

Бути дружиною військового: про страх, підтримку і силу родини

Співачка зізнається, що рішення чоловіка піти до війська не здивувало її, проте змінило життя всієї родини.

— Коли він сказав, що без варіантів буде шукати підрозділ, я розуміла, що це його свідомий вибір. Він дорослий чоловік, і він вирішив, що має бути корисним своїй країні. Як громадянка, я ним дуже пишаюся і вдячна за те, що він захищає нашу землю та нас з донькою. А як дружині — мені часом так складно, що я не виводжу. Це відображається на продуктивності. Виникає багато непроговорених питань з чоловіком, — каже вона.

Донька, за словами Жанни, також сприйняла рішення батька свідомо.

— Вона вже не маленька, усе чула і розуміла. Вона знала, що її тато — правильний чоловік, який не домовляється зі своєю совістю.

З початком служби чоловіка змінилося і їхнє коло спілкування.

— Моє оточення змінилося, бо про що говорити з жінками, чоловіки яких не захищають країну? Проте я наново вчуся комунікації, хоча у нас різний досвід й травми, — пояснює жінка.

Повернувшись із-за кордону, вона фактично почала життя заново в Києві.

Стосунки під час війни

За словами Жанни, підтримувати стосунки, коли чоловік на війні, важко, оскільки це щоденна і дуже складна робота, яка значною мірою лягає на плечі жінки.

— Це дуже непросто. У більшості випадків це робота жінки, бо чоловіку там не до стосунків, особливо, коли стоїть питання виживання, це вже зовсім інший рівень.

Вона наголошує на важливості психологічної підтримки для дружин військових і закликає не ігнорувати власний стан.

— Я всім раджу звертатися до психотерапевтів. Зараз є багато програм і організацій, де можна отримати допомогу безкоштовно. Було б бажання — допомагати собі. В очікуванні чоловіків, жінки часто забувають про турботу до себе

Жанна не намагається створювати ілюзію «сили без вразливості» і чесно говорить про власний стан.

— Коли мене питають, як я вивожу, я не вивожу. Послухайте мою творчість — там усе чути. Іноді це просто нестерпно, — сміється жінка.

— Є відчуття кома між шлунком і серцем, який не зникає. Буває, що навіть важко вдихнути. Це психосоматика, нерви. І ти це розумієш, але від цього не легше.

Окремим викликом для неї стало і відчуття розриву з частиною суспільства. Повернувшись до мирного життя в тилу, вона гостро відчула різницю у сприйнятті війни. Жанна говорить, що інколи доводиться буквально вчитися виживати в реальності, де не всі поділяють цей досвід і глибину переживань.

Жанна наголошує, що важливо чесно говорити про те, що життя дружини військового — це не про силу без слабкості, а про щоденну внутрішню роботу. За її словами, ця роль вимагає глибокого усвідомлення і включеності в реальність, у якій живе твій партнер.

— Легко, якщо ти безвідповідальна, якщо ти не усвідомлена. Але якщо ти живеш у повістці свого чоловіка, розумієш, через що він проходить — це зовсім інший рівень, — пояснює вона.

Для Жанни важливо не лише підтримувати чоловіка, а й усвідомлювати сенс його вибору, необхідність формувати чітке розуміння, за що ведеться боротьба.

Окремим випробуванням є стан постійного очікування і невизначеності, коли чоловік довгий час не виходить на зв’язок. Це супроводжується тривогою, необхідністю стримувати власні емоції і водночас переконувати себе, що все буде добре.

Найважчим випробуванням було, коли чоловік пробув п’ять днів в оточенні на Курщині

— Я не думала про себе. Я думала тільки про те, як йому допомогти, щоб він вийшов, — каже вона.

Щоб впоратися з емоційним станом, вона звернулася до лікаря і отримала медикаментозну підтримку. Водночас шукала сили в різних практиках і вірила, що її внутрішній стан може вплинути на хід подій.

У той період життя перетворилося на безперервне очікування, наповнене тривогою та інтуїтивними відчуттями. Вона пережила втрату, без втрати,але тоді цього не знала, тільки вірила, що він її не залишить. 

В один із днів, коли вона працювала над зйомками подкасту «Лінія спротиву», у неї з’явилося сильне передчуття, що чоловік ось-ось вийде на зв’язок. Вона навіть боялася заходити в метро, відчуваючи, що саме в цей момент може пропустити важливе повідомлення:

— Так і сталося. Я побачила в WhatsApp: «Сонечко, привіт, це я». А коли почула його голос, то не могла нічого сказати, просто плакала в слухавку.   — згадує жінка.

Пережитий досвід згодом трансформувався у творчість. Саме він ліг в основу пісні «Монолог». Вона стала результатом творчої колаборації з українською драматургинею Наталією Ігнатьєвою, яка за мотивами реальних подій із життя авторки та виконавиці INSHAYA написала п’єсу «Жінка, що чекає плюс». Важливе місце у ній займали вірші, які згодом співачка об’єднала в один музичний твір.

З початком повномасштабного вторгнення творчість жінки змінилася

Творчий шлях Жанни розпочався з пісні «Сатурн». Саме її вона вважає своєю першою серйозною роботою. Композиція була про життя, але подана в алегоричній формі, що відповідало її тодішньому стилю, який вона сама визначила як «лірично-зухвалий денс».

До повномасштабного вторгнення співачка активно розвивалася в музиці. Співпрацювала з київським діджеєм, часто звучала на радіостанціях, виступала на корпоративах і брала участь в ефірах. Особливо продуктивним став період кінця 2019-го та 2020 року. Попри пандемію, за рік вона випустила близько дев’яти пісень і активно працювала на сцені. 

З початком повномасштабного вторгнення творчість жінки змінилася. Вона розповідає, що її пісні є відображенням особистих переживань і рефлексій на події навколо. Саме тому останні роки музика значною мірою присвячена темі війни, очікування і життю родин військових.

Сьогодні Жанна працює під творчим слоганом «жінка, що чекає плюс» і створює музику, близьку тим, хто переживає подібний досвід. Водночас вона зізнається, що втомилася від постійного болю у творчості і прагне змін.

Першим кроком у цьому напрямку стала пісня «Теплий лайк», яка вже отримала позитивні відгуки і потрапила в ротацію радіостанцій.

Серед останніх робіт співачки також пісня «Килим на стіні». Інша композиція — «Почуй голос», створена у дуеті з сином військового і стала емоційною і глибокою роботою, яку Жанна часто виконує у школах. Вона відзначає, що ця пісня особливо сильно резонує з підлітками.

Співачка працює і над новим матеріалом. Зокрема, вона вже презентувала демоверсію пісні «Квінтесенція». За її словами, це буде легка, композиція без надмірного драматизму — ще один крок до переосмислення власного звучання.

День із ветераном

Окрім творчої діяльності, вона також є засновницею соціальної ініціативи. Разом із ветераном Віктором Богоявленським Жанна започаткувала проєкт «День із ветераном».

«День із ветераном» — всеукраїнський соціальний проєкт, спрямований на об’єднання молоді та захисників України задля формування живого зв’язку поколінь, виховання патріотизму та підтримки ветеранів. Ініціатива передбачає спільні зустрічі, уроки та командну роботу, що дозволяє молоді переймати досвід гідності від військових.

Ідея створення ініціативи виникла після особистого досвіду спілкування з ветеранами. Під час концерту в реабілітаційному центрі співачка познайомилася з військовими, які проходили протезування.

— Я залишилась із ними після виступу, ми грали в мафію, я слухала їхні історії, їхні мрії. Це молоді хлопці: у когось немає рук чи ніг, але вони живуть, планують, рухаються далі.

Саме тоді Жанна написала пісню «Титанові», яка стала емоційним відгуком на ці зустрічі. Згодом у неї з’явилася ідея створити ширший проєкт підтримки ветеранів. Ключовою стала зустріч із ветераном Віктором Богоявленським — людиною з подвійною ампутацією, який встановив світовий рекорд.

— Ми проговорили вісім годин і зрозуміли: флешмобу замало. Треба створювати повноцінний проєкт і їхати безпосередньо до дітей. 

У межах проєкту команда відвідує навчальні заклади, де проводить зустрічі з дітьми у форматі відкритого діалогу.

Особливістю ініціативи є те, що кожен учасник команди має свою роль і ділиться власним досвідом. Серед них — військові та ветерани, зокрема й ті, хто пережив важкі поранення.

— Ми їздимо по навчальних закладах і спілкуємося з дітьми.  Хтось розповідає про кібербезпеку, хтось — про тактичну медицину.  Ми намагаємося за півтори години дати дітям максимум користі.

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.