Батюшка-діджей: як живе завірусившийся на Великдень запорізький священник
Цей Великдень запамʼятався не лише смачними наїдками. Святкової енергії додав молодий священик із Запоріжжя, який після служби завірусився по всіх соціальних мережах. Людей здивувало і порадувало те, з яким настроєм він освячував великодні кошики — з гумором, завзяттям та любовʼю до своєї справи. Ми вирішили познайомитися з Олександром, так зовуть священика, поближче і розпитати його про деталі роботи та повсякденне життя
Молодий та енергійний батюшка
Священик Олександр почав свій шлях до пастирського служіння ще з ранніх років, коли ходив у церкву як звичайний парафіянин. В 2016 році він пішов на регентські курси, на яких навчають керівників церковних хорів. Вже на них зацікавився можливістю допомогти у церкві та стати паламарем — особою, яка прислуговує у вівтарі, допомагає у богослужіннях, дзвонить у дзвони й виконує інші доручення настоятеля.
Протягом навчання Олександр декілька разів робив перерви, за які встиг побувати в Китаї як музикант (гітарист) та брав участь у зйомках серіалу. Однак у 25-му році він прийняв рішення присвятити себе церкві та був рукоположений у сан ієрея.
В Кафедральному соборі Святої Трійці, служба з якої на Великдень і завірусилася по соціальних мережах, Олександр вже рік.
— Я знав, що стати священником — велика відповідальність, до якої я не був готовий раніше. Але з 2025 року все змінилося, — згадує Олександр.
На цьогорічну службу на Великдень Олександра знову поставили освячувати кошики. Спочатку все проходило як зазвичай, однак в один момент парафіянин з гарним настроєм вирішив підбадьорити батюшку.
— Батюшка, а ви ще не спали? Чому так тихо? Можна гучніше? Ну добре, Христос Воскрес! Ось так почали змагатися між собою, хто голосніше, і отак воно іншим теж сподобалося, — розповідає священник.
Сам Олександр каже, що не постійно так робить, але люди попросили, і він не бачив причин їм відмовляти. До цього він ставиться як до можливості ширити позитив. На його думку, священник — це людина, яка більше турбується про довготривалі наслідки своїх дій. Одні й ті самі слова можуть одній людині допомогти, а іншій нашкодити. Тому, священники, з виду, часто перебувають в думках.
— Декому може здаватися, що священникам якось сумно. Це розумовий тонус, постійне напруження. Щоб перебувати в позитиві, треба тоді більше піклуватися про те, щоб передати його іншим. Тут важко знайти золоту середину, щоб бути і веселим, і корисним, — каже Олександр.
Звичайний день священника
Починається день Олександра з розкладу. Як і в інших священників, в нього є дні, коли він служить, та коли в нього вихідні. О восьмій годині відкривається собор, і треба відкрити територію перед цим. Кожного дня, окрім неділі, о 8:30 починається літургія (головне богослужіння, під час якого здійснюється Причастя). Якщо це день великого свята, то день починається о 7:00. Священник, який звершує богослужіння, чергує до кінця дня, а потім зачиняє територію церкви.
Зараз у Олександра буває менше часу на самого себе, і багато часу займає служіння і в вільні дні від богослужінь. З появою вірусного відео більше людей почали йому писати та цікавитися можливістю духовної підтримки, звершення Таїнств Хрещення та Вінчання, а також різних освячень.
Олександр також розповів, що іноді люди приходять освятити зовсім різні речі. Так, наприклад, до церкви приносили студентський квиток та диплом.
Про своїх братів у вірі відгукується позитивно й каже, що всі підтримують дружні відносини. Щодо інших конфесій, то з ними стосунки також налагоджені.
— Час від часу відбувається міжконфесійний молебень — зустріч з різними конфесіями, і там спільна молитва за народ України, — розповідає Олександр.
Також священник займається соціальними сторінками гарнізонного храму на Хортиці, на території національного заповідника. Там він зазвичай публікує про життя святих та завдяки яким подіям вони прославилися. З історій про них можна почерпнути багато корисного.
Коли ж Олександру випадає вільний час, то він любить додатково вчити англійську та займатися спортом. Йому достатньо просто спортивного майданчика, хоча раніше ходив і до спортивного залу.
Історично склалося так, що православна церква дозволяє котам вільно перебувати не лише на території, а й усередині самого храму. Єдине суворе обмеження — їм не можна заходити до вівтаря. Ця давня традиція і сьогодні дбайливо зберігається, зокрема, в монастирях на Святій Горі Афон.
Можливо, саме тому отець Олександр відчуває особливий зв’язок із цими тваринами. З 2019 року поруч із ним живе кішка Тота. Вона стала для священника вірним другом і втіхою, розділивши з ним найскладніші часи його життя
— Тота — ікона ласкавості і «гуде як трактор» — варто лише торкнутися. Щоб виспатися з таким сусідом, треба або сильно втомитися або мати терпіння, — пише про тваринку наш герой в своїх соцмережах.
Священик займається благодійністю. На місяць в нього виходить відправляти потребуючим людям до 50 кілограмів їжі, а найбільший обсяг відправленого в нього був у грудні — аж 120 кілограмів.
— Я шукаю потребуючих людей і їжу, яку є можливість комусь віддати. Відправляю поштою, — розповідає Олександр.
Якщо бажаєте слідкувати за діяльністю Олександра та допомогти з благодійністю, то підписатися можна в Інстаграмі.
Автор матеріалу – Андрій ВОРОНИЙ
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.