«Хотілося знати, про що мріяли мої предки»: як мешканка Кушугума відновила історію свого роду до сьомого коліна

Пошук свого коріння завжди цікавив людей. Однак колись заняття генеалогією було дорогим задоволенням. Щоб дізнатися трохи більше про свій рід, треба було звернутися до фахівців або ж мати можливість подорожувати, щоб вивчати архівні документи. Зараз з появою відкритих реєстрів та соціальних мереж можна цим займатися самостійно. Єдине, що потрібно, — це вільний час і бажання. 

Олена Зелена, мешканка Кушугума, поставила собі таку мету декілька років тому і простежила свій рід до сьомого коліна. Які цікавинки віднайшла та які інструменти використовувала, читайте далі 

Олена народилася в Кушугумі і до початку повномасштабного вторгнення жила там. Генеалогією цікавилася давно, а вирішальним поштовхом до свого дослідження стала консультація нумеролога, яка сказала, що призначення жінки – це об’єднувати сім’ю навколо себе. Тож розпізнавши це як знак, Олена почала з розпитування своєї бабусі по батьковій лінії. Однак якихось суттєвих результатів ці бесіди не дали:

— Коли я в бабусі щось запитувала, то вона не знала, що казати. Відповідала, що батьки були звичайні люди, ходили на город, у них була конячка. Тобто тієї глибини, яку мені хотілося, вона не давала.

Олена прагнула не тільки віднайти імена і дізнатися, ким були її предки, але й зрозуміти, що їх обʼєднує, крім родинних звʼязків. Можливо, хобі, захоплення, мрії, якісь риси характеру.  

— Моя бабуся народилася в 1925 році, тож її батьки народилися наприкінці 19 століття, і зрозуміло, що на той момент не було кар’єрних можливостей і всього іншого, але, можливо, людина, працюючи на тому городі, займаючись коровами, наприклад, про щось мріяла. 

Але бабуся з цим Олені не допомогла, тож жінка вирішила рухатися далі в своїх пошуках. Найбільше їй допоміг оцифрований архів. Жінка не довірилася пошуку за номерами метричних книг, бо боялася, що той може не видати якийсь важливий запис, тому перебирала документи вручну.

— Мені пощастило, що більшість моїх родичів по одній лінії жила в Кушугумі. Сімʼя розгалужена, мабуть, 50–80 осіб. Я знаходила не тільки прямих родичів. Було зручно, що всі ці записи були фактично в одному місці і не треба було шукати в інших населених пунктах.

Олена перечитувала метричні книги, відшукувала своїх предків близько двох місяців, кожен день після роботи виділяючи на це час. Так вдалося віднайти по материнській лінії родичів 80–100 років тому, а от по батьківській жінка дійшла аж до 1770 року. 

— По татовій, мабуть, ця гілка значно довше тут жила, а от по маминій, думаю, звідкись приїхали, скільки в якийсь минулого момент в документах їх прізвище не фігурує. Ніхто не знає, ніхто такого не чув. Я поки не знайшла, звідки вони могли переїхати, тому це ще моя зона дослідження.

Олена в своїх пошуках користувалася сайтами з каталогом метричних книг Familysearch.org, сайтом Рідні, а також розпитувала батьків. От саме з цього і радить почати. Якщо у вас ще залишилися живі бабусі та дідусі, то не баріться, а розпитайте їх детально про свій рід. Вони — найперші кроки в дослідженні. Далі вже можна шукати не тільки на сайтах, але й в фізичних архівах Запорізької області.

— Але для фізичного архіву треба попередньо знати номери фондів, номери метричних книг. В каталогах метричних книг в інтернеті вказано, до якого фонду відносилася книга. Те саме є на сайті Familysearch, плюс я також користувалася сайтом Ridni.org, де можна побачити, наскільки і де твоє прізвище розповсюджене по Україні. Також там є каталоги книг.  

Як виявилося, різних прізвищ у родині Олени було багатенько: Снісаренко, Петренські, Коваль, Майстро. Однак жінка каже, що це вже сучасні прізвища, а от раніше були дворові* і за одним таким вона й знайшла предка — ймовірно, реєстрового козака. 

— За дворовим прізвищем Ласий я на Ridni.org побачила, що у Війську Запорозькому (Чернігівський полк) існував такий Лук’ян Ласий. Тобто, знайшовши це, я можу припустити, що ця людина була безпосередньо реєстровим козаком, хоча в мене немає документа, де це засвідчено.

Жінка каже, що в пошуках ще часто допомагають групи у Фейсбуці, де спілкуються не тільки зацікавлені в пошуку свого коріння люди, а й експерти, що займаються цим професійно. Достатньо ввести в пошуку слово «генеалогія».

— До речі, на сайті My Heritage можна зробити тест ДНК на етнічну приналежність. Минулого літа я теж таке зробила. У мене вийшло кілька збігів. Я писала цим людям, але ми не знайшли, через кого можемо бути родичами. Проте навіть зовні вони схожі на мою маму.

При пошуку своїх рідних Олена радить уважно переглядати документи, бо трапляються помилки в прізвищах. 

— Одне із прізвищ мого роду писалося в документах по-різному: Снісаренко, Слісаренко, Снісаренко… Це був по факту один і той же рід, але в ті часи писали зі слів мовця, допускалося чимало помилок.

В планах у Олени шукати родичів далі, можливо, спробувати знайти когось за кордоном. 

— Я дивилася, що дійсно є ці прізвища в Бразилії, в Аргентині, але я не впевнена, бо це можуть бути лише однофамільці. Однак вони також можуть бути і моїми родичами. 

Ще в 2010 році її матері написав чоловік і розказав, що у неї з ним одне прізвище — Майстро. Він також досліджував свій рід і мав теорію, що прізвище походить з Італії. Він думав, що, можливо, ми родичі, але якихось доказів цьому не знайшлося на той момент. 

Пошуки тривають і досі. Для Олени це вже не просто складання родоводу, а спроба відновити історію своєї родини, яку протягом поколінь майже ніхто не записував.

*Дворові — це традиційні неофіційні родинні назви в селах, які дають за назвою двору, місцем розташування хати, ім’ям пращура чи особливістю родини для розрізнення однакових прізвищ.