«Я не просто вибиваю ворога на Запорізькому напрямку — я жену його від свого дому»: історія військовослужбовця Джекпота
Тиша. Не чути в небі дзижчання. Поруч «спить» складений «Вампір». Заряд батареї, боєкомплекти, налаштування пульту — все це перевіряє оператор українського бомбера. Це короткі миті відпочинку чи підготовка до наступного бойового завдання?… За мить дізнаємося
Високий, молодий, спортивної статури чорнявий чоловік допиває свою вранішню каву. В руках тримає металеву філіжанку. Такі були в мирному житті у гірських туристів: асоціації з мандрів. А зараз це один із атрибутів військового побуту.
Джекпоту 38 років. Родом він із Нікополя Дніпропетровської області. Вдома на нього чекають донечка та дружина. На фронті не перший рік. Як і більшість, пішов добровольцем на початку повномасштабної війни.
— Мотивація була як і в більшості: захищати рідних. Я полишив власну справу. Мав непоганий бізнес. Але є першочергові важливі речі, а є другорядні.
Наш співрозмовник не скромний молодик, а чоловік, в очах якого видніється відбиток втрат, ціни волі й життя. Джекпот брав участь у контрнаступі на Донецькому напрямку у 2023 році. Разом із побратимами у складі окремого штурмового батальйону «Арей» зачищав село Нескучне.
— Я виконував своє завдання. Не було навіть роздумів, вагань якихось. Там ворог, і треба звільнити землі, все. Зачистили тоді Нескучне.
Джекпот був штурмовиком, партизаном, бусилістом, працював на градах. Коли згадує про штурми, то в очах наче зблискує вогонь.
— По ворогу відпрацьовую на адреналіні. Знаю заради чого це роблю.
Я запитую про твердження, яке раніше чула від військових штурмовиків, що, мовляв, їм простіше: зайти зачистити населений пункт від ворога і відпочивати, а не сидіти місяцями на позиціях, як піхотинцям. Але Джекпот з саркастичною посмішкою спростовує ці слова.
— У кожного штурмовика своя норма з виконання бойових завдань. Можна сто разів вийти і сто разів успішно, а може бути інакше. Треба не комусь щось доводити, а собі. Бути гідним перед собою. Я пишаюся своїми виходами.
За весь час розмови військовослужбовець рухався впевнено, рішуче. Спершу не помічала його шкутильгання чи якусь незручність. Більше того, в мене ноги трохи терплять довго стояти чи сидіти в одній позі. І тут, продовжуючи розповідь про себе, Джекпот розказує про тяжке поранення під час контрнаступу тоді. Я не дивуюся, адже нині багато військових після одужання знову повертаються на передову. Питаю лише, що за поранення. За мить чоловік ледве піднімає штанину і трохи ворушить стопою. І я бачу, як видніється металевий стержень. Розумію, що це протез.
— Ми з побратимом вийшли на розмінування. Але й моя міна мене знайшла. Я наче й обережний був, але таки 200 грамів тротилу роблять свою справу. Цього достатньо, щоб відірвати ногу. Це була протипіхотна міна. Я лежу, бачу, що висить ступня. І добре, що друга нога ще залишилася. Бо друга нога була дуже пошкоджена. Разом зі мною також підірвався й мій побратим Юра «Трюк». Йому також ногу відірвало. Я такий злий був сам на себе: як так, чому це сталося зі мною? Записував прощальне відео дочці, бо не знав, що далі буде. Це ж все швидко відбувається. А потім думаю: вже досить себе сварити — треба себе рятувати. І почав швидко турнікет накладати, колоти знеболювальне й чекати на евакуацію. Я був у свідомості. Тверезо все розумів — не було якоїсь великої паніки. За нами приїхав швидко мій побратим Вася «Пірат». Я йому дуже вдячний. Все життя буду вдячний. Вася нас вивіз.
Після цього Джекпоти додав, що на одному із бойових завдань Вася «Пірат» загинув. Це була велика втрата, про яку він ніколи не забуде, з якою щодня живе… Після поранення у військовослужбовця почався новий етап життя. Лікарняні палати, консультування з медперсоналом. Операції, реабілітація та, найголовніше, опанування протезу. Мета була одна — швидше стати на ноги і на фронт. Думки про те, що повернеться в цивільне життя, не було ні на мить.
— Мене, коли вантажили в евакуаційне авто, я одразу ще тоді казав, що через півроку повернуся. І так і сталося — 7 місяців, і я був в строю. Дружина здивована не була. Знаєте, це мій внутрішній стержень, характер. Я взагалі зараз набагато активніший, ніж був до поранення.
Зараз Джекпот несе службу у лавах 153-ї окремої механізованої бригади. Тут він працює з важкими українськими бомберами «Вампірами».
— Я підписав контракт з бригадою і працюю оператором. Я тут на своєму місці. Я завжди двіжуся. Виходжу на бойові завдання. Нищу ворога. Подобається працювати з бомбером. Бомбер несе велику вагу і можна добряче вразити ворога. Хочу свій внесок зробити.
Я не дивуюся, що Джекпот на протезі повернувся на службу, адже нині це не поодинокий випадок. Але мене дивує, що він, як і інші, виходить на бойові завдання. Адже бути на позиції доводиться не декілька годин, а навіть не днів. А умови все ж таки бойові, і всіх зручностей немає. Та й треба бути максимально оперативним, аби і себе не погубити і побратимів не підставити:
— Протез не заважає. Чесно скажу, добре, що нога, а не руки, бо я руками багато чого роблю, то було б незручно. На позиціях треба бути уважним, от і все. Я займаюся в залі, коли є час, і підтримую фізичну форму. Буває, що на позиції і місяць перебуваємо. Комфортніше два тижні, але це таке: вибирати не доводиться. В мене є свій санітарний куточок, є серветки. Я все прораховую, щоб одразу бути готовим до будь-якого розвитку подій. Інколи буває, що натирає протез, болить культя. Так, є такі дні, але загалом все добре. Треба розуміти, що ти робиш, де ти знаходишся і для чого це все.
Джекпот тішиться, правда, звучить це слово зовсім інакше зараз, що воює поруч з домом. Каже, що дружині так спокійніше і йому також.
— Дружина рада, що я неподалік воюю, тут у Запоріжжі. Запоріжжя ж дуже близько до Нікополя. Але сумно, що від роботи додому так близько. Ворог близько, поруч, біля Запоріжжя. Не час розслаблятися, втомлюватися, треба навпаки максимально йти вперед.
Чоловік каже, що за Запоріжжям, коли окупант б’є по цивільних тут, так само боляче, як і за рідний Нікополь та інші міста України.
Тож, ми уточнюємо чи застали його під час недовгих годин відпочинку, чи це коротка перерва перед наступним завданням. Джекпот в своєму стилі трохи саркастично усміхається, ще раз перевіряє «Вампіра», обговорює деталі з побратимами і починає збиратися. Чоловік каже, що час відпочинку — це і години для навчань, тренувань, відточення майстерності. Вже наступного дня бомбер вилетить на завдання.
Джекпот брав участь у боях на Донецькому, Херсонському, Харківському та Запорізькому напрямках. Хоч і різні ролі були та різні завдання виконував, а мета завжди була одна — звільнити рідні землі від ворога. Тож вогник в очах не згас і нині.
— Я пам’ятаю всіх хлопців, які загинули. Не хочу, щоб пам’ять про них зникла. Я пройшов гідно свій шлях штурмовика. Нині я оператор «Вампіра». Окупанти близько до Запоріжжя — треба їх знищувати, а не сидіти і думати, що ж буде далі… А далі буде боротьба і перемога.
Зараз 153 окрема механізована бригада збирає на пікап. Задонатити можна їм на банку за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/7sMKS7vns8 або за номером 5375 4112 2320 4913.
Авторка матеріалу – Леся ЛЕСЮК
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.