«Інклюзія починається зі ставлення людей»: як місто може стати комфортнішим для людей з аутизмом

Люди з розладом аутистичного спектра щодня стикаються з викликами, які часто залишаються непомітними для оточення. Шумні вулиці, велике скупчення людей, труднощі в комунікації та нерозуміння з боку суспільства можуть перетворювати звичайні справи на справжнє випробування. Водночас ситуація поступово змінюється: суспільство стає більш обізнаним, а тема інклюзії дедалі частіше звучить не лише серед фахівців, а й у громадському просторі.

Про життя дітей і дорослих з аутизмом у міському середовищі, зміни в суспільстві, підтримку родин та важливість інклюзії дізнавалися у дитячої психіатрині, психотерапевтки, співзасновници ГО «Екосенс» та мами дорослого сина з аутизмом Анни Прішутової. 

Від нерозуміння до прийняття

Анна Прішутова працює у сфері дитячої психіатрії багато років. За її словами, обрати цей напрямок їй допомогли випадковість та підтримка близьких людей.

— Мене відмовляли від цього рішення майже всі, але я жодного разу не пошкодувала. Дитяча психіатрія дає можливість бачити розвиток дитини, її прогрес і результати роботи. У цьому дуже багато надії, — розповідає вона.

Анна каже, що за роки її роботи ставлення суспільства до людей з аутизмом суттєво змінилося. Якщо раніше особливості поведінки часто пояснювали поганим вихованням або іншими стереотипами, то сьогодні рівень обізнаності значно зріс.

На думку фахівчині, важливу роль відіграли інформаційні кампанії, розвиток інклюзивної освіти та поява більшої кількості спеціалістів, які працюють із людьми з розладами аутистичного спектра.

— Люди стали значно толерантнішими. Звичайно, проблеми залишаються, але порівняно з тим, що було двадцять років тому, зміни дуже відчутні, — зазначає вона.

Попри позитивні зміни, міське середовище досі залишається складним для багатьох людей з аутизмом.

За словами Анни Прішутової, одна з головних проблем полягає в тому, що людина з аутизмом часто поводиться не так, як очікує суспільство. Особливості мовлення, рухів чи реакцій можуть викликати нерозуміння з боку інших людей.

Окремою проблемою є сенсорне перевантаження. Великі міста наповнені шумом транспорту, яскравою рекламою, запахами, натовпами та великою кількістю подразників.

— Місто буквально переповнене звуками, рухами та інформацією. Для багатьох людей з аутизмом це може бути дуже виснажливо, — пояснює психіатриня.

Крім того, труднощі виникають під час користування громадським транспортом, орієнтування в нових місцях, навчання, працевлаштування та встановлення соціальних контактів.

Інклюзія починається не з будівель, а з людей

На думку Анни Прішутової, доступність міста для людей з ментальними особливостями залежить насамперед не від інфраструктури, а від ставлення суспільства.

— Якщо люди стають більш обізнаними, толерантними та доброзичливими, тоді й місто стає комфортнішим для життя, — наголошує вона.

Саме тому важливо з дитинства формувати культуру прийняття та взаємоповаги. Інклюзивна освіта допомагає не лише дітям з особливими потребами, а й навчає всіх учасників освітнього процесу співіснувати та підтримувати одне одного.

Особистий досвід, який змінив професійний погляд

Анна Прішутова дивиться на проблему аутизму не лише як лікарка, а й як мама дорослого сина з аутизмом.

Вона зізнається, що саме особистий досвід значною мірою сформував її розуміння потреб таких родин.

— Іноді здається майже неможливим жити звичайним життям, коли дитина потребує постійної уваги. Особливо на початку цього шляху, — говорить вона.

За словами психіатрині, багато батьків переживають складний психологічний стан після встановлення діагнозу. Це можуть бути відчай, тривога, депресія, почуття провини або страх перед майбутнім. Саме тому допомоги потребують не лише діти, а й їхні батьки.

— Дитячий психіатр працює не тільки з дитиною. Він обов’язково працює з родиною. Якщо батьки розуміють, що відбувається, мають підтримку і план дій, вони стають надійною опорою для своєї дитини, — пояснює вона.

Мистецтво як спосіб знайти свій голос

Особливе місце в житті родини займає творчість. Син Анни Прішутової бере участь у мистецьких проєктах та проводить майстер-класи з ліплення. На її думку, мистецтво часто стає для людей з аутизмом способом самовираження та комунікації зі світом.

— Для деяких дітей творчість стає можливістю розповісти про свої почуття тоді, коли це складно зробити словами», — зазначає вона.

Разом із громадськими організаціями родина організовувала виставки робіт дітей та молоді з аутизмом. Такі ініціативи допомагають не лише розкрити таланти учасників, а й змінювати ставлення суспільства до нейрорізноманіття.

Найболючіше питання — працевлаштування

Попри позитивні зміни в освіті та соціалізації, однією з найгостріших проблем залишається працевлаштування дорослих людей з аутизмом. Саме цю проблему Анна Прішутова називає однією з найболючіших. За її словами, якщо в питаннях інклюзивної освіти українське суспільство поступово навчається підтримувати дітей з аутизмом, то після закінчення школи багато молодих людей залишаються сам на сам із проблемами працевлаштування, самореалізації та соціалізації.

Фахівчиня зазначає, що в Україні досі бракує ефективних механізмів підтримки дорослих людей з аутизмом під час пошуку роботи. Власний досвід її родини також це підтверджує: попри спроби працевлаштування, знайти роботу буває надзвичайно складно.

— Багато людей хочуть працювати та бути корисними, але не мають можливості реалізувати себе. Через це вони втрачають віру в себе і потребують дедалі більшої підтримки, — говорить вона.

На думку Анни Прішутової, одним із можливих рішень могли б стати програми супроводу на робочому місці, подібні до тих, які вже існують в інклюзивній освіті. Це допомогло б людям з аутизмом адаптуватися до нових умов, а роботодавцям — краще зрозуміти їхні потреби та можливості.

Вона переконана, що створення умов для працевлаштування та змістовного дозвілля дорослих людей з аутизмом є важливим кроком до побудови справді інклюзивного суспільства. Такі зміни були б корисними не лише для самих людей з аутизмом, а й для всієї громади, адже кожна людина повинна мати можливість реалізувати свій потенціал і бути активною частиною суспільства.

Що може зробити місто вже сьогодні

Серед практичних змін, які могли б покращити життя людей з аутизмом, Анна Прішутова називає розвиток громадських просторів, парків та безпечних зон відпочинку.

Не менш важливою вона вважає появу місць, де діти можуть проводити час під наглядом спеціалістів, а батьки — отримати можливість відпочити та відновити власний ресурс.

Також корисними можуть бути ініціативи, які популяризують дружні до людей з нейровідмінностями заклади, організації та громадські простори.

Надія на майбутнє

Попри всі труднощі, Анна Прішутова дивиться в майбутнє з оптимізмом.

Вона наголошує, що сучасні підходи дозволяють значно покращувати якість життя людей з аутизмом, а суспільство поступово стає більш відкритим та толерантним.

— Я хочу, щоб батьки знали: це не безнадійна ситуація. Діти розвиваються, навчаються нового і поступово стають більш самостійними. А поруч обов’язково знайдуться люди, які готові підтримати», — підсумовує вона.

На її переконання, інклюзивне суспільство виграє від того, що кожна людина має можливість реалізувати свій потенціал.

— Я хочу, щоб батьки знали: це не безнадійна ситуація. Діти розвиваються, навчаються нового і поступово стають більш самостійними, — підкреслює Анна Прішутова. 

За її словами, сьогодні існують ефективні методи підтримки та корекції, а рівень суспільної обізнаності поступово зростає. 

Анна Прішутова — дитяча психіатриня та психотерапевтка, співзасновниця громадської організації «Екосенс» і фахівчиня, яка багато років працює з дітьми та дорослими з аутизмом та іншими ментальними особливостями.

Більше про діяльність Анни Прішутової, її професійний досвід, консультації та соціальні ініціативи можна дізнатися на її сторінці в Instagram — @psytronconsult.

Авторка матеріалу – Анастасія ЛЕВКОВИЧ

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «СОДА» та не обовʼязково відображає офіційну позицію Міністерства закордонних справ Нідерландів або Уряду Нідерландів.